Українї/Зимовий діялоґ
| ◀ Українська мова | Українї Зимовий діялоґ |
Горе поета ▶ |
|
ЗИМОВИЙ ДІЯЛОҐ.
Навряд, чи хто-б посьмів в таку негоду
Покинути село і теплу хату
І душу звірити сїй лютій заверюсї!
А ми блукаєм тут у двох з тобою
І не лякає нас страшенна хуга,
Що наче зважилась і нас пожерти
І заморозити усе живе,
Розвіять, рознести усяке житло
І з людних сел руїни поробить…
Ти змерз, Петрусю? На мою кирею!
І труситесь од холоду.
То не од холоду трясусь я, сину!
То так душа моя тремтить
І тїло все трясти ся заставляє;
Та й зуби цокотять не од морозу…
Коли я чую хуги завивання,
Коли реве і виє навкруги,
Здаєть ся, в тім я завиваннї чую
Душі моєї жаль і плач великий
По страченій даремно молодо́сти, —
По силах, кинутих на марну працю
Без пользи людям і собі само́му.
Прислухайсь: то душа моя голосить
По всїм, що вже на віки поховала.
А поховала так вона багато,
Що чи й зосталось в нїй тепер що небудь.
Усе, чим молода душа щаслива:
Веселий погляд на створіння боже
І безоглядна віра до людей
І чулість серця, котре одкликалось
На всяке добре почуття… Усе те
Я поховав в собі, мій любий сину!
Твоя-ж душа ще тим усїм багата
І зрозуміти се тобі ще рано.
Який страшний то холод, що буває
У тій душі, яка вмира без смерти,
І котра на землї не має навіть
До чого прихилитись, що кохать,
Котра й себе любити перестала.
Я розумію вас і страшно стало
Менї те слухати. Тепер я Й сам
Не від морозу вже тремчу.
На віщо я тобі збентежив, сину,
Ясний душі твоєї спо́кій? На́ що
Дав зазирнуть у ту безодню чорну
Моєї хорої, розбитої душі?
Спаси тебе Создатель від усього,
Що душу нашу нївечить з-зарання,
І борони від скорого зневіря.
Мене-ж старого… Господи, прости,
Що замутив я душу ще безвинну!…
1885 р.
Друковано: »Складка«, Харків, 1887, стор. 65—67.
