Українї/Українська мова
| ◀ Ридання душі | Українї Українська мова |
Зимовий діялоґ ▶ |
|
Діямант дорогий на дорозї лежав, —
Тим великим шляхом люд усякий минав
І нїхто не пізнав діяманта того́.
Йшло багато людей і топтали його,
Але раз тим шляхо́м хтось чудовний ішов
І в пилу на шляху діямант він найшов.
Камінець дорогий він одразу пізнав
І до дому принїс і гарненько, як знав,
Обробив, обточив дивний той камінець
І уставив його у коштовний вінець.
Сталось диво тодї: камінець засіяв
І промінням ясним всїх людей здивував,
І палючим огнем кольористо блищить,
І проміннє його усїм очи слїпить,
Так в пилу́ на шляху наша мова була,
І мислива рука її з пилу взяла.
Полюбила її, обробила її,
Положила на ню усї сили свої,
І в народний вінець, як в оправу ввела,
І як зорю ясну вище хмар піднесла.
І на злість ворогам засіяла вона,
Як алмаз дорогий, як та зоря ясна.
І сіятиме вік, поки сонце стоїть,
І лихим ворогам буде очи слїпить.
Хай же ті вороги понїміють скоріш,
Наша-ж мова сія' що години яснїш!
Хай коштовним добром вона буде у нас,
Щоб і сам здивувавсь у могилї Тарас,
Щоб поглянувши сам на створіннє своє,
Він побожно сказав: „Відкіля нам сіє!“
Київ, 1885 р., 12 листопада.
Друковано: »Зоря«, 1886, стор. 163.
