Українські народні казки (1920)/Безщасний Данило й розумна жінка

by Зі збірника І. Рудченка

◀ Убогий та багатий і дівка-чорнявка

Українські народні казки Зі збірника І. Рудченка Безщасний Данило й розумна жінка

Правда та Неправда ▶

Малюнки: Юрій Магалевський

Ляйпциґ: Українське Видавництво в Катеринославі, 1920

Безщасний Данило й розумна жінка.

Як був собі безщасний Данило та служив — служив рік і другий… Що дослужить грошей та де заховає, то оглянеться, аж їх уже й нема! Він служив, може, років з десять, — та все, що заховає гроші та пошука — то й нема.

От він пішов. Іде́ та йде — аж у чоловіка камінець лежить перед порогом, щоб не грязько було, — половина камінця… Він каже:

»Здоров був, дядьку!« Той йому: — Здоров!

»Чи не треба тобі наймита?«

— Чому б, каже, не треба? Та нема грошей — нічим платити.

»Я«, каже, »дядьку, наймуся до тебе за цей камінець — рік буду, щоб я знав хоч, що в мене камінець буде.«

Той йому: — Ну, як хоч: хоч і служи!

Він служить рік. Вислужив рік — і дав чоловік йому той камінець. Він тільки що в руки взяв, — камінець упав і розсипавсь… А той чоловік дав йому злота грошей. Він і пішов. Аж чоловік горшки везе, та й побив… Він купив ладану за цілого злотого, взяв там черепок, вийшов на могилу, наклав ладану, запалив… Прилітає янгол:

»Прислав Бог: чого ти, безщасний Даниле, так Богу годиш?«

А він і каже: »Тому, що скільки служив, та нічо́го не маю. Бо що заслужу, аж уже й нема.«

Бог присилає в другий раз.

»Піди скажи Данилові: чого він більше бажає: чи здоровля, чи великого багацтва, чи розумної жінки?«

Янгол прилетів та й каже йому так.

— Я не знаю, що вам проти цього й казати, — одказує Данило.

Янгол його й посилає:

»Піди спитай: там три плуги оре.«

Він пішов. Прийшов до першого. Перший каже: »Я не знаю.« Він до другого — й другий каже: »Я не знаю!« Він до третього, третій каже: »А що ж? скажи, щоб розумна жінка була, то в тебе й хазяйство буде. В мене«, говорить той чоловік, »перша жінка була така, що ховалася й худоби не було!«

Він пішов, янголові сказав, що говорив той чоловік: »Розумної жінки!«

Полетів той янгол, а Данило ліг на могилі й заснув.

Приходить із неба святого Петра дочка йому за жінку. Прийшла вона й будить його:

»Уставай, Даниле, ходім, де твій батьківський ґрунт, то підем та повінчаємось.«

Він і каже:

— Нема в мене ґрунту батьківського. — Пішли, коли дивляться, аж батьківський ґрунт: так Бог дав, що стало. У батьківській хаті прибрато: хата вимазана; перини лежать…

Вона йому каже:

»Шукай, Даниле: де ті гроші, що ти заслужив! Де ти їх ховав?«

Та то, було, ходить, ходить та й немає; а то де пошукає, де поховав, то й є; так усі й познаходив. Поїхали, повінчалися й живуть та й на батьківськім ґрунті.

Пан позаздрив, що в Данила жінка гарна, — хоче одняти. От і сказав:

»Даниле! Щоб наробив пива, а як не наробиш, так я скажу правду тобі, що я в тебе жінку заберу!«

Данило зробив; одвіз теє пиво, оддав. І дає пан йому дерево, щоб він зробив живі гуслі. —

»Тілько не зробиш, так заберу жінку!« каже.

Коли він привіз додому те дерево, то заплакав. »Я зроду й не бачив і не знаю, які там гуслі живі!«

Йому жінка каже:

»Не журись, Даниле, — лягай спати!«

Данило ліг спочити. Устав — аж уже й гуслі готові; він на хуру, та й повіз до пана. Пан ізвелів, щоб повигонили кури й гуси, воли й коні. Данило виїхав у двір. Пан каже:

»Стій, Даниле!«

Тут повигонили все… Пан із панею в горницях був. Данило як різнув на гуслі, — так кури й гуси, воли й коні танцюють, а пан з панею й собі в горницях танцює… Уже втомивсь, кричить:

»Годі, вражий сину, Даниле!«

Та Данило як різне, то пан аж місця не найде — танцює!

І звелів Данилові:

»Біжи, Даниле, на той світ до мого батька, та спитай: як умірав, де він гроші поховав? А тільки не справишся, так жінку заберу!«

Пішов Данило. Прийшов додому та й плаче:

»Як мені на той світ дійти?« А жінка й каже:

— Ляж, Даниле, та одпочинь!«

Він ліг, одпочивав, устав; вона дала йому клубочок, і каже:

»На́ цей клубочок, та як вийдеш за царину, то й пустиш оцей клубочок: він тебе доведе аж на той світ.«

Він вийняв клубочок, пустив — клубочок покотився та й покотивсь. От він дійшов аж на той світ.

»Здорові були, пане!« — Здоров, Даниле!

»Де ви«, каже, »як умірали, та гроші поховали?« Пан і каже:

— Під крильцем вітальні, листовим залізом закриті в казані.

Данило прийшов та те й сказав. А пан не вірить, каже: »Як можна, — ти б дійшов?!«

А старий пан написав записку Данилові, — так він показав записку. Пан узяв, та й розкидав крильце. Подивились — аж так!

Так він забрав ті гроші, а Данилові третю часть оддав.