Україна і Москва в історичних взаєминах/Завойовницька експанзія Москви
| ◀ Наслідки московської політики | Україна і Москва в історичних взаєминах пер.: Карло Коберський Завойовницька експанзія Москви |
Бюрократична орґанізація імперії — наслідок завойовань ▶ |
|
Ця відсутність доцільної національно-політичної програми на Україні й Білорусі і хибна поведінка Польщі, були дуже на руку Москві, як державі, що ставала все більше й більше завойовницькою. Такою вона мусіла статися потім, коли прилучення України і голоси київських учених показали їй вигляди на заволодіння цілим первісним добром дому св. Володимира. Ці московські бажання зросли ще від того часу, як по прилученні України частіше стали сюди доходити голоси запрутських і задунайських христіян, завзиваючі Москву взяти на себе ролю погромника ще й Туреччини. Москва по давньому не мала широкої політично-суспільної програми, яка змоглаб привабити і кріпко прилучити до неї такі простори й ріжноманітні країни, невдоволені існуючим порядком. Але навіщож приєднювати відразу і нащо ломити собі голову над політично-соціяльними програмами, коли сама ненависть дотичних земель проти пануючих на них систем може облекшити прилуку? Замісць дійсно політичної і соціяльної політики Москва розвиває в себе політику військово-дипльоматичну. Сяк так направивши лихі наслідки ослаблення московського впливу на берегах Балтійського Моря (де Москва зруйнувала Новгород за „мудрого“ правління двох, страшних централізаторів Івана III. і IV.) і закріпившись знову на берегах Неви, Москва береться до Туреччини й Польщі. При тім, правда, у війнах з Турками Москва посувається помалу, а це тому, що довго не має підпори з боку української кольонізації в степах, опустошения „мудрими” договорами з кінця 17. стол. і першим руйнуванням Січі 1709 року. Але всетаки вона посувається, на вдоволення й самої України, котра по 300 роках нарешті знову досягає берегів Чорного Моря. Що до Польщі, то це смачний кусок — треба тільки постаратися про те, щоби як найбільше захопити з нього для себе при поділі із західними конкурентами. Але на те й є дипльоматія.
Як і треба було очікувати, цілого того куска Москві не вдалося дістати; відбувся поділ і притім так, що бувший васаль словянської Польщі (Румунія) одержав гарні куски словянських земель, — а одну з волостей св. Володимира отримала королева Мадярії, внук котрої став імператором Австрії.. Та не мало „ґуберній вернулося“ від Польщі до Москви, — хоча, — (нове торжество льоґіки) — в тих губерніях прийшлось задовольняти польських панів закріпленням і розширенням паншизняного права над „возсоединеннымъ православнымъ населеніемъ”! Як би там не було, — то по тих „присоєдиненіях“ на Сході Европи повстала імперія „перевищуюча величиною римську в часах її найбільшого розмаху“. І та імперія створилася на розвалинах Литви й Польщі, дякуючи тільки нездалій столиці цих двох держав…