Україна в міжнародних відносинах/4/Українська лінія

◀ Українська діаспора

Україна в міжнародних відносинах. Енциклопедичний словник-довідник. Випуск 4 під ред. Миколи Варварцева Українська лінія

Українська Рада миру ▶

Київ: Інститут історії України НАН України, 2013

УКРАЇНСЬКА ЛІНІЯ — система фортифікаційних споруд 18 ст., створена для захисту територій Лівобережної і Слобідської України та Росії від вторгнень Кримського ханства і ногайців. Простягалася від Дніпра вздовж берегів р. Орелі та її притоки — Берестової, р. Береці до впадіння останньої у Сіверський Донець. Загальна довжина — 268 верст (у працях Д.І. Багалія помилка: 400), ширина — 20–45 верст.

Проект У.л. був запропонований київським генерал-губернатором графом фон Вейсбахом і здійснювався від червня 1731 за наказом російського уряду силами українського населення під керівництвом генерала де Бриньї та сенатора Тараканова. У перші роки на будівництві постійно працювали 22 тис. козаків і 10 тис. селян Лівобережжя й 2 тис. козаків із Слобідської України. Зведення лінії загалом завершилося 1733, але і в подальшому її продовжували вдосконалювати. У закінченому вигляді У.л. становила суцільний високий земляний вал з глибокими ровами попереду, який з'єднував 17 фортець і 49 редутів (позначених на рукописних картах 1736-1740). Поза лінією знаходилися маяки та сигнальні вежі. До комплексу У.л. належали також слободи, які призначалися для комплектування гарнізону і складалися з однодворців-переселенців. На лінії розміщалися 20 (14 кінних і 6 піхотних) полків ландміліції чисельністю близько 22 тис. вояків. Під час російськотурецької війни 1735–1739 військо Кримського хана намагалося, але безуспішно, взяти приступом фортеці У.л. У цей період лінія відіграла роль бази для наступу та постачання російської армії, яка увійшла в Крим.

Хоча за Бєлградським мирним договором 1739 і додатковими угодами кордон на Лівобережжі між Російською та Османською імперіями перемістився на південь від У.л., татарські загони продовжували напади, прориваючись через неї. Відтак у 1760-х рр. за розпорядженням фельдмаршала П.О. Румянцева оборонну систему У.л. було реорганізовано: з числа більшої частини гарнізону сформували три корпуси для боротьби проти рейдів кримці у тилу У.л.

Лише за наслідками нової війни Росії проти Туреччини (1768–1774), коли далі на півдні було створено ще одну лінію укріплень — Дніпровську, У.л. втратила військово-стратегічне значення. Відтоді вона використовувалася царським урядом з метою ізоляції Запорозької Січі — для попередження втечам на Запорожжя та вільному переходу запорожців на терени Гетьманщини.

Літ.: Багалій Д.І. Заселення Південної України. — Х., 1920; Галкович Б.Г. Картографічні джерела та їх застосування для вивчення історії України ХVІІІ ст. // УІЖ, 1971, № 9; Пірко В.О. 250-річчя з часу спорудження Української лінії // УІЖ, 1986, № 8.

М.М. Варварцев.