Україна в міжнародних відносинах/4/Сінгапур

◀ Сирія

Україна в міжнародних відносинах. Енциклопедичний словник-довідник. Випуск 4 під ред. Миколи Варварцева Сінгапур

Словаки в Україні ▶

Київ: Інститут історії України НАН України, 2013

СІНГАПУР, Республіка Сінгапур (Singapore, Republic of Singapore) — держава у Південно-Східній Азії, розташована на однойменному острові та прилеглих до нього менших островах. Територія — 715,8 кмІ (докладаються значні зусилля для її розширення за рахунок нарощування берегових масивів із використанням насипних матеріалів, видобутих у власних горах, а також з морського дна й у сусідніх країнах). Загальна площа суттєво зросла порівняно із попередніми 581,5 кмІ (1960).

Населення — 5,3 млн. осіб (2012): 76,8% — китайці; 13,8% — малайці; 7,9% — індійці та ін. У С. мешкає бл. 2 млн. іноземців. Столиця — м. Сінгапур. Офіційні мови — малайська, англійська, китайська і тамільська. Назва «Сінгапур» має санскритську етимологію й походить від «Сінгха» (Singha — «лев») та «Пура» (Pura — «місто»), що назагал означає «Місто лева».

С. — парламентська республіка. Главою держави є президент, який обирається в ході загальних прямих виборів строком на 6 років. Він же призначає прем'єр-міністра — главу уряду. Законодавча влада належить однопалатному парламенту. Правова система С. у цілому ґрунтується на принципах англійського загального права, але деякі питання у китайській, мусульманській та індуській громадах регулюються звичаєвим китайським, мусульманським та індуським правом. С. — член ООН (1965), АСЕАН (1967) і ряду інших міжнародних організацій. Входить до Співдружності, очолюваної Великою Британією.

Відлік історії С. прийнято вести з 1299, коли на острові виникло перше поселення міського типу, хоча перші згадки про нього зустрічаються у китайських текстах 3 ст. З 14 ст. С. — у складі індонезійської імперії Маджапахіт, потім належав до Тайської держави, а згодом до султанату Джохор. 1819 С. заволоділа британська Ост-Індська компанія, яка вважається його засновником. До того часу на С. мешкали лише два десятки сімей малайських рибалок, а сам острів був притулком для піратів. 1824 компанія утвердилася на всій території острова, перекупивши його у султана Джохору. Протягом 1826–1946 С. перебував у складі британської колонії Стрейтс-Сетлментс і перетворився на важливий перевалочний пункт у торгівлі між Європою і Китаєм. У 1942–45 був окупований японськими військами, а після капітуляції Японії повернений під британську юрисдикцію. 1959 С. став британською колонією, що функціонувала за принципом самоуправління й мала власний уряд, який після перемоги на виборах Партії народної дії (ПНД) очолив перший прем'єр-міністр С. Лі Куан Ю. Незалежність від Великої Британії С. отримав 1 вересня 1963 і протягом 1963–65 на правах штату входив до Федерації Малайзії. Унаслідок серйозних ідеологічних протиріч між урядовою партією С. і федеративним урядом у Куала-Лумпурі 7 серпня 1965 С. був виключений зі складу малайзійської федерації, а вже за два дні Малайзія першою визнала державний суверенітет С.

Політичний розвиток С. має відчутну специфіку. Законодавством С. передбачена обов'язкова участь громадян у виборах. Разом з тим, з моменту заснування республіки при владі безперервно перебуває Партія народної дії. Фактична однопартійність дає підстави характеризувати сінгапурську модель правління скоріше як авторитарну, ніж демократичну у західному розумінні. Разом з тим загальновизнаним є й те, що у країні створено успішну модель ринкової економіки. Політика правлячої партії (ПНД) має певні соціалістичні риси (реалізація масштабної державної програми житлового будівництва, значна питома вага державних підприємств та ін.). Характерною для країни є орієнтація на принципи конфуціанської етики у сфері державного й громадського життя, суворе дотримання вимог законодавства, високий рівень контролю і незначна корупція. Такий підхід (поряд з позитивним впливом потужних закордонних інвестицій) мав наслідком досягнення високих стандартів добробуту і найнижчого у світі рівня злочинності. Разом з тим критики нарікають на авторитарний характер державної моделі, що передбачає отримання відповідного державного дозволу на публічне обговорення політичних, релігійних питань і проблем внутрішнього життя країни громадянами у кількості більше ніж три особи.

Українці та сінгапурці контактували між собою, ще перебуваючи у складі Російської і Британської імперій. Торговці й моряки з українського Півдня відвідували С. упродовж 19 ст. Вихідці з України працювали у консульській установі Російської імперії у С. Після набуття С. незалежності між СРСР та С. були встановлені дипломатичні відносини (1968), українці (як радянські громадяни) працювали у розташованих у С. установах Радянського Союзу, зокрема й у посольстві.

Початком офіційних двосторонніх відносин є 2 січня 1992 — дата визнання Республікою Сінгапур незалежності України. Дипломатичні відносини було встановлено 31 березня 1992. Урочисте відкриття українського посольства у С. відбулося у липні 2003 під час офіційного візиту міністра закордонних справ України. У вересні 2010 відбувся візит в Україну міністра-ментора С. Лі Куан Ю (у статусі спеціального гостя).

Перший в історії двосторонніх відносин державний візит президента України до С. пройшов 27–29 березня 2011. За його підсумками було визначено основні напрями співробітництва обох держав, Україна і С. співпрацюють у рамках міжнародних організацій. У 1996 С. став співавтором підготовленої делегацією України резолюції Генеральної Асамблеї ООН стосовно захисту персоналу ООН. У 2000-2001 рр. плідною була взаємодія у Раді Безпеки ООН делегацій України і С. як її непостійних членів.

Одним із ключових напрямків відносин є торговельно-економічне співробітництво. Двостороння торгівля, яка у перші роки від часу встановлення дипломатичних відносин характеризувалася незначними обсягами, з 2000-х помітно пожвавилася. Із С. до України надходить переважно побутова техніка та напівфабрикати для харчової промисловості (за винятком 2012, коли у С. було придбано обладнання для видобутку вуглеводнів). Помітну частку зовнішньої торгівлі між країнами становить сфера послуг. В економічній сфері сторонами сформовано значну нормативно-правову базу. Укладено міжурядові угоди про заохочення та взаємний захист інвестицій (2007); про уникнення подвійного оподаткування та запобігання податковим ухиленням (2009). Поширенню інформації щодо інвестиційних проектів України та перспективних сфер українсько-сінгапурського співробітництва сприяло роуд-шоу, проведене Держінвестпроектом України у жовтні 2012. Меморандум про взаєморозуміння щодо започаткування консультативного механізму між МЗС двох країн підписаний у лютому 2013. Україна стає дедалі більш відомою у С. завдяки заходам у культурногуманітарній сфері, серед яких перш за все можна згадати: Дні культури України в С. (квітень–травень 2008); участь української команди в Юнацьких олімпійських іграх (серпень 2010), де збірна України здобула 35 медалей; виставка мікромініатюр М. Сядристого та голографій Скіфського золота (березень 2011); гастролі польсько-українського джаз-тріо «Дагадана» у рамках «Європейського сезону в Сінгапурі» (грудень 2011); виставка українських коштовностей «Золота лихоманка: скарби України» у Національному музеї С. (травень–серпень 2012); Дні О. Довженка в С. (серпень 2012). Помітними подіями на теренах України стали такі заходи, як участь Сінгапурського театру китайської опери у ІІІ Міжнародному театральному фестивалі у Ялті (вересень 2010); участь представників туристичного бізнесу С. у міжнародному туристичному ярмарку у Києві (квітень 2012); презентація україномовного видання мемуарів Лі Куан Ю в ході його візиту до України (вересень 2010) тощо.

Літ.: Гуревич Э., Чуфрин Г. Внешняя политика Сингапура. — М., 1989; Султанський П. У віддзеркаленні міста Лева (українсько-сінгапурські нотатки) // Зовнішні справи, 2011, № 2; Офіційний сайт Посольства України у Сінгапурі: http://singapore.mfa.gov.ua

О.М. Горенко.