Україна в міжнародних відносинах/3/Лейпцизький університет

◀ Легіони польські

Україна в міжнародних відносинах. Енциклопедичний словник-довідник. Випуск 3 під ред. Миколи Варварцева Лейпцизький університет

Литва ▶

Київ: Інститут історії України НАН України, 2012

ЛЕЙПЦИЗЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ (нім. — Universität Leipzig, лат. — Alma mater Lipsiensis). Заснований 1409 німецькими професорами й студентами, які внаслідок гуситських воєн залишили Карловий університет у Празі. З 15 ст. упродовж близько 500 років складався з чотирьох факультетів — мистецтв, теологічного, медичного та юридичного.

У період Другої світової війни більша частина університетських будівель була зруйнована. 1946 діяльність закладу відновлено. 1953 йому присвоєно ім'я К. Маркса, 1991 повернено попередню назву — Лейпцизький університет. Нині у складі Л.у. нараховується 14 факультетів: теологічний; юридичний; історії, мистецтвознавства і сходознавства; філологічний; педагогічний; суспільних наук і філософії; економічних наук; спортивних наук; медичний; математики та інформатики; біологічних наук, фармацевтики й психології; фізики й геології; хімії і мінералогії; ветеринарний. Л.у. є учасником асоціації європейських університетів «Утрехтська мережа».

У Л.у. навчалися математик і філософ Г.-В. Лейбніц, письменник і літературний критик Г.Е. Лессінг, поет і мислитель Й.-В. Гете, композитори Р. Шуман і Р. Вагнер, філософ Ф. Ніцше, лауреати Нобелівської премії з літератури (1902) Т. Моммзен, з фізики (1952) Ф. Блох та ін. Випускницею й почесним доктором Л.у. є федеральний канцлер ФРН А. Меркель.

Українці здобували освіту в Л.у. з часу його заснування. На початку 17 ст. тут слухав лекції письменник і релігійний діяч М. Смотрицький, у 18 ст. — письменники Г.В. Козицький, М.М. Мотоніс та ін. Упродовж 19 — початку 20 ст. у Л.у. вдосконалювали свою освіту представники Харківського університету: С.П. Дворниченко, В.А. Ротерт, Г.Ю. Ірмер, І.О. Бродович, М.А. Валяшко, О.В. Репрєв; Київського університету: Г.Д. Сидоренко, М.К. Ренненкампф, О.І. Загоровський, Г.Т. Тарасов, Л.С. Белогріц-Котляревський; Новоросійського університету: Ф.А. Струве, Н.О. Бернштейн, М.Д. Зелінський, А.П. Пригара, Ц.К. Руссьян, Е.Р. Штерн, Б.П. Вейнберг та ін. Протягом 1874– 1876 у Російській філологічній семінарії при Л.у. навчався І.І. Луньяк — майбутній професор класичної філології. На початку 20 ст. у Л.у. здобував освіту відомий український підприємець і меценат М.І. Терещенко.

1884 до Київського університету з нагоди його 50-літнього ювілею надійшов вітальний адрес від Л.у., в якому Київ охарактеризовано як центр східноєвропейської культури. 1909 на урочистих заходах з нагоди 500-річчя Л.у. Київський та Харківський університети представляли професори І.А. Леціус і В.М. Гордон.

Нині між університетами України й Л.у. здійснюється обмін студентами й викладачами, науковими працями. Звання почесного доктора Київського національного університету ім. Тараса Шевченка було присвоєно професорам Л.у. Г. Мюллеру (1967), Г. Майеру (1968), Л. Ратману (1988), а почесного доктора Л.у. — ректору Київського університету М.У. Білому (1970–1985).

Започатковані 1870 у Л.у. професором Й.-Г.-А. Лескіном дослідження й виклади мов, літератур, історії культури слов'янських народів продовжуються Інститутом славістики, який поряд з університетським Гуманітарним центром історії та культури Центрально-Східної Європи є одним із провідних осередків українознавства в Німеччині.

Літ.: Наливайко Д. «Я русин, гордий цим…» Українці в західноєвропейських університетах XV–XVII століть // Наука і суспільство, 1970, № 3; Нудьга Г. Перші магістри і доктори. Українські студенти в університетах Європи XIV–XVIII століть // Жовтень, 1982, № 3; Історія української культури: У 5 т. — К., 2003, т. 3; http://www.uni-leipzig.de.

О.А. Іваненко.