Україна в міжнародних відносинах/3/Литва

◀ Лейпцизький університет

Україна в міжнародних відносинах. Енциклопедичний словник-довідник. Випуск 3 під ред. Миколи Варварцева Литва

Литовська метрика ▶

Київ: Інститут історії України НАН України, 2012

ЛИТВА, Литовська Республіка (Lietuva, Lietuvos Respublika) — держава у Східній Європі, на південно-східному узбережжі Балтійського моря. Межує з Латвією, Білоруссю, Польщею та Калінінградською обл. РФ.

Територія 65,3 тис. км2. Столиця — м. Вільнюс. Населення 3,3 млн осіб (2010). Етнічний склад: литовці (83,4%), поляки (6,7%), росіяни (6,3%), білоруси (1,2%) та ін. Державна мова — литовська.

11 березня 1990 Л. стала першою республікою СРСР, яка проголосила незалежність. За формою правління — президентська республіка. Вищий законодавчий орган — Сейм (однопалатний парламент). Прем'єр-міністр призначається президентом й затверджується Сеймом.

Вперше в писемних джерелах назва «Литва» (Lituae) зафіксована під 1009 в Кведлінбурзьких літописах. Зародження литовської держави припадає на 13 ст. Загроза з боку Тевтонського ордену змусила литовські племена об'єднатися під керівництвом князя Міндовга. 1251, після прийняття католицтва, Міндовг із благословіння Папи Римського Іннокентія IV був коронований великим князем Л.

Від середини 13 ст. литовські князі починають приєднувати спустошені монголо-татарською навалою землі Київської Русі. 1385 у зв'язку з Кревською унією, яка передбачала шлюб великого князя литовського Ягайла з польською королевою Ядвігою, Л. та Польща об'єдналися в єдину державу. 1410 війська Л. та Польщі остаточно розгромили лицарів Тевтонського ордену. 1561 литовці вступили в Лівонську війну проти Росії. Згідно з Люблінською унією 1569 Л. та Польща об'єдналися в нове державне утворення — Річ Посполиту. Після її поділів у 2-й пол. 18 ст. основна частина литовських земель перейшла до Російської імперії. Литовці брали участь у польських повстаннях 1830–1831 та 1863–1864.

У грудні 1918 — січні 1919 в Л. було встановлено радянську владу. Від лютого 1919 її землі перебували в складі Литовсько-Білоруської СРР; в серпні цього ж року було проголошено незалежну Литовську Республіку. 1921 Л. стала членом Ліги Націй. Конституція 1922 проголосила Л. парламентською республікою. 1926 внаслідок державного перевороту в країні встановлено авторитарний режим на чолі з А. Сметоной. У жовтні 1939 Л. підписала з СРСР договір про взаємодопомогу, за яким на її території були утворені радянські військові бази. 1940 було проведено вибори до Народного сейму, який проголосив радянську владу й звернувся з проханням до СРСР про вступ Л. його до складу. 3 серпня 1940 Л. ввійшла до Радянського Союзу.

На другий день після нападу 22 червня 1941 Німеччини на СРСР литовці створили Тимчасовий уряд. Однак гітлерівці розпустили його, залишивши лише управління на місцях, що займалося реквізицією майна та набором робочої сили для воєнної промисловості Німеччини. Після відновлення 1944 в Л. радянської влади почалася колективізація сільського господарства, що супроводжувалася депортаціями населення на північ та азійські райони СРСР. Загалом було депортовано близько 230 тис. осіб.

У лютому 1991 на референдумі 90% населення проголосувало за незалежність Л. На виборах 1992 президентом країни було обрано колишнього першого секретаря компартії Л. А.-М. Бразаускаса. 1998 президентом став реемігрант зі США В. Адамкус.

Після вступу країни у травні 2004 до Світової організації торгівлі та Європейського Союзу прискорилися темпи переорієнтації литовської економіки на Захід.

Литовсько-українські відносини. Історія Л. тісно пов'язана з історією України. Від раннього середньовіччя територія розселення литовських племен межувала з Давньоруською державою. У 13 ст. Велике князівство Литовське увійшло в союзницькі відносини з Галицько-Волинським князівством: сторони здійснювали спільні воєнні операції проти монголів, Польщі та хрестоносців. Після занепаду Галицько-Волинської держави і в умовах міжусобної боротьби в Золотій Орді всі українські землі, за винятком Галичини, увійшли до складу Л. У період розквіту Великого князівства Литовського литовські землі становили менше 10% його території. Л. поступово перетворювалася на Литовсько-Руську державу, переймаючи традиції державного життя, судоустрою, військової справи княжої Русі; руська мова стала державною.

Наприкінці 19 — на поч. 20 ст. розширенню культурних зв'язків сприяють литовські переклади творів Т. Шевченка, І. Франка та інших українських письменників, гастролі українських театрів. Українці й литовці співпрацювали в Союзі автономістів у Державній думі Російської імперії. У період між двома світовими війнами в Л. діяли зарубіжні філії Української військової організації (УВО), згодом — Організації українських націоналістів. У Каунасі друкувався нелегальний орган УВО «Сурма». У цей же період діяли українські громадські організації — Товариство литовців-українців та Культурно-освітнє товариство українців у Литві.

Після Другої світової війни кількість українців у Л. зросла внаслідок залучення на будівництво промислових підприємств та для роботи на них кваліфікованих робітників і спеціалістів з інших республік, у т. ч. з УРСР. До 1989 чисельність українців складала до 44,8 тис. (1,2% усього населення країни). На поч. 21 ст. українці посідають у Л. друге місце (після євреїв) за кількістю осіб, які мають вищу освіту (21,9%) і перше — середню спеціальну освіту (28,7%).

За радянської влади українська спільнота Л. не мала умов для свого національно-культурного розвитку. Ситуація змінилася з набуттям країною незалежності. У жовтні 1989 у Вільнюсі відбулась установча конференція Громади українців Литви, яка об'єднала осередки українців у 6 містах країни. Головним напрямком її роботи є культурно-просвітницька діяльність: організація концертів, вистав, диспутів. У містах діють українські суботні (недільні) школи, які фінансуються Литовською державою. На центральному телебаченні виходить українська програма «Трембіта», на радіо двічі на місяць — передача «Калинові грона». Газета «Эхо Литвы» вміщує українською мовою сторінку «Українська світлиця». У Вільнюсі друкується інформаційний місячник «Пролісок», у Клайпеді — «Слово і час».

Від лютого 1991 у Л. офіційно зареєстровано греко-католицьку громаду (1992 їй повернуто церкву Пресвятої Трійці). У приміщеннях колишнього василіянського монастиря діє українська суботня школа, молодіжний релігійний центр. Від 1992 в країні працює Асоціація україністів. 1997 у Вільнюсі засновано Центр культури українців Литви, у м. Вісагінас — центр «Барвінок».

Новий етап відносин між двома країнами відкрився після встановлення 12 грудня 1991 дипломатичних відносин між Україною та Литовською Республікою. З серпня 1992 в Україні було відкрито Посольство Литовської Республіки, через рік почало діяти Посольство України в Литві. В основу українсько-литовських відносин покладено Договір про дружбу і співробітництво, підписаний 8 лютого 1994. Розвиток відносин обох країн відбувається у рамках Балто-Чорноморського співробітництва.

Літ.: Литва — Україна: історія, політологія, культурологія. — Вільнюс, 1995; Гачев Г.Д. Национальные образы мира. Соседи России: Польша, Литва, Эстония. — М., 2003; Белоруссия и Литва: Исторические судьбы Северо-Западного края. — М., 2004; Широкоряд А.Б. Давний спор славян: Россия, Польша, Литва. — М., 2007.

М.С. Бур'ян, Я.Л. Примаченко.