Україна в міжнародних відносинах/3/Кримські татари

◀ Кримські походи російсько-українського війська 1687 і 1689

Україна в міжнародних відносинах. Енциклопедичний словник-довідник. Випуск 3 під ред. Миколи Варварцева Кримські татари

Куба ▶

Київ: Інститут історії України НАН України, 2012

КРИМСЬКІ ТАТАРИ — тюркський етнос. Початок історії К.т. датується серединою 13 ст., коли тюрко-монгольські племена Золотої орди захопили Кримський півострів. Частина завойовників, що осіли в Криму, поступово змішувалася з місцевим населенням — аланами, готами, греками, половцями, таврами, хазарами та ін. Наприкінці 1-ї пол. 15 ст. на території півострова постало ханство, очолюване Хаджі І Гіреєм. Відтоді саме представники династії Гіреїв були незмінними володарями ханату. Його першою столицею стало м. Кирим (інша назва — Солхат, тепер — Старий Крим). Кримське ханство відзначалося потужною військовою організацією. В окремі періоди чисельність кримськотатарського війська сягала 100 тис. вояків. К.т. періодично здійснювали спустошувальні набіги на землі не лише сусідніх країн, а навіть діставалися до Данії.

Доба Кримського ханства (15–18 ст.) характеризувалася розвитком культури К.т. Унікальною пам'яткою тогочасної кримськотатарської архітектури став ханський палац у м. Бахчисараї, спорудження якого було розпочато 1532 ханом Сахибом І Гіреєм (нині входить до складу Бахчисарайського історико-культурного заповідника і є єдиним у світі зразком кримськотатарської палацової архітектури). Літературна спадщина була представлена поетичними творами Ашика Умера, Афіфеддіна Абдуллага, Абдульазіза, Мегмеда Сенаї, Джан Мугамеда, правителів ханату Менглі І Гірея і Гази ІІ Гірея (використовував псевдонім Газайї), а також історичними працями Ремаля Ходжи, Сеїда Різи та інших авторів.

Після розпаду Російської імперії 1917 й утворення РСФРР у складі останньої 1 травня 1919 було створено Кримську Соціалістичну Радянську Республіку (від 18 жовтня 1921 — Кримська Автономна Соціалістична Радянська Республіка). Її адміністративно-територіальна структура була побудована за національним принципом: функціонували 5 татарських національних районів (Алуштинський, Балаклавський, Бахчисарайський, Судакський, Ялтинський) і 144 сільради. Під час Великої Вітчизняної війни за рішенням радянської влади 1944 було здійснено депортацію К.т. (близько 190 тис.) до східних регіонів СРСР у зв'язку із звинуваченням у колабораціонізмі з німецькими окупантами. 30 червня наступного року, за поданням Президії Верховної Ради РСФРР, статус Кримської автономії змінено на обласний, а 19 лютого 1954 Кримську область включено до складу УРСР.

1956 К.т. було реабілітовано без права на репатріацію й повернення конфіскованого майна, а сам факт депортації засуджено лише 1989. 12 лютого 1991 Верховна Рада УРСР ухвалила Закон про відновлення кримської автономії й утворення Кримської Автономної Радянської Соціалістичної Республіки у складі УРСР. Відтак було покладено початок активізації національно-культурного життя кримськотатарського народу.

1991 відновлено діяльність Курултаю (національний з'їзд, фактично парламент) — вищого представницького повноважного органу кримськотатарського народу, а також створено його виконавчу структуру Меджліс, покликаний репрезентувати інтереси К.т. у відносинах із державними інституціями України і власне Криму, міжнародними організаціями. Серед найбільш впливових громадських об'єднань К.т. — Рада старійшин кримськотатарського народу «Намус», правозахисна громадська організація «Аркадаш», Загальнокримська громадська організація «Іраде». Функціонують кримськотатарські засоби масової інформації — газети «Къырым», «Янъы дюнья», «Авдет», «Хідаят», «Голос Крыма», «Полуостров», радіостанція «Мейдан», телеканал «АТР» та ін.

Створена мережа дошкільних і загальноосвітніх навчальних закладів з кримськотатарською мовою навчання. Педагогічні кадри для них готуються на базі Таврійського національного університету імені В.І. Вернадського, Симферопольського педагогічного училища тощо. На базі Кримського інженерно-педагогічного університету діє Науково-дослідницький центр кримськотатарської мови і літератури. Станом на 2002/2003 навчальний рік у загальноосвітніх закладах Криму кримськотатарську мову вивчало близько 40 тис. учнів. У м. Сімферополі функціонує Кримськотатарська бібліотека ім. І. Гаспринського, Кримськотатарський музично-драматичний театр, Музей кримськотатарського мистецтва тощо.

Згідно з даними перепису населення 2001 в Україні проживає 248,2 тис.

представників кримськотатарського народу, із них 243,4 — в межах Автономної Республіки Крим (основні райони розселення — Сімферопольський, Білогорський, Бахчисарайський, Джанкойський). Поза межами України кримськотатарська діаспора є в Болгарії, Росії, Румунії, Туреччині, Таджикистані, Узбекистані, інших країнах.

Літ.: Кримський А.Ю. Література Кримських татар. В кн.: Студії з Криму. — К., 1930; Червонная С.М. Крымскотатарское национальное движение и этнополитическая ситуация в Крыму. — М., 1994; Кримські татари. Історія і сучасність. (До 50-річчя депортації кримськотатарського народу): Матеріали міжнародної наукової конференції. (Київ, 13–14 травня 1994 р.). — К., 1995; Куртиев Р. Крымские татары: этническая история и традиционная культура. — Симферополь, 1998; Прибыткова И.М. Правовые и гуманитарные проблемы реинтеграции ранее депортированных в Крыму. — К., 1999; Тюркские народы Крыма: Караимы. Крымские татары. Крымчаки. — М., 2003; Панчук М., Бекірова Г., Ганкевич В. та ін. Крим в етнополітичному вимірі. — К., 2005.

В.В. Піскіжова.