Україна в міжнародних відносинах/3/Куба

◀ Кримські татари

Україна в міжнародних відносинах. Енциклопедичний словник-довідник. Випуск 3 під ред. Миколи Варварцева Куба

Кувейт ▶

Київ: Інститут історії України НАН України, 2012

КУБА, Соціалістична Республіка Куба (Cuba, Republica de Cuba) — держава в Центральній Америці, розташована на однойменному острові, о-ві Хувентуд та багатьох дрібних островах у Карибському морі. Територія — 110,9 тис. км². Населення — 11,3 млн (2011). Столиця — Гавана. Державна мова — іспанська. За формою державного устрою — республіка парламентського типу. Найвищий орган державної влади — Національна асамблея народної влади, яка з числа своїх депутатів обирає Державну раду.

Голова Державної ради є главою держави і уряду, верховним головнокомандуючим збройними силами, очолює Раду національної оборони.

Законодавчий орган — Національна асамблея народної влади. Виконавчу владу репрезентує Рада міністрів Республіки Куба.

Територія К. була здавна заселена індіанськими племенами. 28 жовтня 1492 іспанська експедиція Х. Колумба відкрила острів. У 1512–1514 іспанці побудували перші міста — Асунсьйон (Баракоа), Сан-Сальвадор (Баямо), Сан-Кристобаль-де-ла-Гавана (Гавана) та ін. 1596 іспанська колонія К. отримала статус окремого генерал-капітанства.

Державну незалежність К. здобула у травні 1902 після іспано-американської війни 1889. 1906 країну окуповували США. Протягом наступних років на К. змінювалися режими, які перебували під контролем США.

У 1930-х рр. на К. відбулася революція, під антиолігархічними й антиамериканськими гаслами. Створений 1933 тимчасовий революційний уряд розпочав проведення демократичних реформ, які було перервано 14 січня 1934 військовим переворотом Ф. Батісти та встановленням його диктаторського режиму. Обрані у листопаді 1939 Установчі збори, де перемогу отримав опозиційний блок, затвердили демократичну конституцію (1940).

Але вже на чергових президентських виборах 1940 Ф. Батісті вдалося стати главою держави.

Президентські вибори 1944 принесли перемогу демократичній опозиції.

Діяльність нової влади проходила в умовах кризових явищ в економіці, які продовжували набирати обертів і за адміністрації після наступних парламентських виборів. 10 березня 1952 відбувся черговий державний переворот, в результатті якого владу знову захопив генерал Ф. Батіста, скасувавши конституцію. Його правління супроводжувалося прогресуючою гангстерізацією кубинської економіки.

26 липня 1953 підпільне угрупування, створене колишнім активістом партії «ортодоксів» Ф. Кастро Рус, здійснило напади на військові казарми в Сантьяго-де-Куба. Організатори акції сподівалися розпочати повстання проти диктатури Батісти, але зазнали невдачі, а учасників виступу було засуджено до тюремного ув'язнення. Отримавши амністію й емігрувавши до Мексики, вони створили військово-політичну організацію «Рух 26 липня», члени якої в грудні 1956 розпочали збройну боротьбу на острові.

1 січня 1959 диктаторський режим було повалено, а в лютому посаду прем'єр-міністра революційного уряду обійняв керівник повстанської армії Ф. Кастро. Від кінця 1960 відбулося різке погіршення стосунків К. із США, які припинили торгівлю з нею й розпочали її економічну блокаду. 2 січня 1961 США розірвали дипломатичні відносини з К., 15 квітня американські літаки здійснили бомбардування острова. Подальше загострення міжнародних відносин навколо К. спричинило розміщення на острові 1962 радянських ядерних і введення США «карантину» щодо К. Карибську кризу, що створила загрозу світового ядерного конфлікту, було розв'язано завдяки виведенню з острова ядерних ракет, скасуванню «карантину» і зобов'язанню США дотримуватися недоторканності кордонів і території К.

У 1963–1964 рр. відбулися візити Ф. Кастро до СРСР. 1972 К. вступила до Ради Економічної Взаємодопомоги (РЕВ), активізувалася її співпраця з латиноамериканськими республіками, зокрема, Ямайкою, Гайаною, Аргентиною, Венесуелою, Панамою, Колумбією, Чилі. К. стала одним з ініціаторів і учасників регіональної Латиноамериканської економічної системи, активним учасником Руху неприєднання.

У 1980-х рр. для К. пріоритетними були економічні зв'язки з СРСР та іншими країнами в рамках РЕВ. На них припадало 85% зовнішньої торгівлі острова, в тому числі 70% — на СРСР, звідки республіка отримувала нафту, чорні метали, добрива, трактори, вантажівки, зерно тощо. У цей період К. розширила масштаби допомоги країнам, що розвивалися: в Анголі, Мозамбіку, Ефіопії, Південному Ємені, Нікарагуа тощо працювало багато кубинських спеціалістів.

19 лютого 2008 Ф. Кастро оголосив про відставку з посади голови Держради й головокомандуючого кубинськими військами, а його місце посів Р. Кастро. Від 2010 за підтримки нового глави держави здійснюється реформування економіки країни із залученням приватного підприємництва.

6 грудня 1991 К. однією з перших серед країн Латинської Америки визнала незалежність України. Протокол про встановлення дипломатичних відносин був підписаний 12 березня 1992. Від 1992 в Україні діє громадська організація Асоціація дружби «Україна–Куба», яка ставить за мету зміцнення дружби й солідарності та розвиток культурних, освітніх, гуманітарних зв'язків між кубинським та українським народами.

К. однією з перших запропонувала Україні допомогу після аварії на Чорнобильській АЕС. Від березня 1990 за особистою ініціативою Голови Державної ради й Ради міністрів Куби Ф. Кастро діє державна програма «Діти Чорнобиля», в межах якої у лікувально-оздоровчому центрі ім. Хосе Марті в м. Тарара пройшли курс лікування та оздоровлення понад 18 000 українських дітей. Кубинські лікарі працюють у Євпаторії — в дитячому медичному центрі реабілітації дітей, що постраждали від наслідків Чорнобильської аварії. У квітні 1999 указом Президента України Ф. Кастро нагороджено Орденом князя Ярослава Мудрого 1 ступеня за значний особистий внесок у здійснення програми лікування та оздоровлення українських дітей, що постраждали внаслідок аварії на ЧАЕС. За період незалежності України відбулося ряд офіційних візитів президентів України (Л.Д. Кучми, В.Ф. Януковича) до К. та представників К. до України.

Результатом міждержавних зустрічей стало підписання низки угод про торгівельно-економічний та культурний розвиток.

Літ.: Ларин Е.А. Политическая история Кубы ХХ в. — М., 2007; Бородаев В.А. Кубинская революция и становление новой политической системы. 1953–2006. — М., 2007; Строганов А.И. Латинская Америка в ХХ в. — М., 2008.

К.О. Гула.