Україна в міжнародних відносинах/3/Кримські походи російсько-українського війська 1687 і 1689
| ◀ Кримське ханство | Україна в міжнародних відносинах. Енциклопедичний словник-довідник. Випуск 3 під ред. Миколи Варварцева Кримські походи російсько-українського війська 1687 і 1689 |
Кримські татари ▶ |
|
КРИМСЬКІ ПОХОДИ РОСІЙСЬКО-УКРАЇНСЬКОГО ВІЙСЬКА 1687 і 1689. Стали частиною військової кампанії 1684–1699, яку здійснювала коаліція європейських держав-учасниць «Священної ліги» — проти Оттоманської Порти. Московське царство приєдналося до «Священної ліги» 1686, відразу після укладення «Вічного миру» з Річчю Посполитою — членом коаліції, до складу якої входили також Австрія, Венеція і Ватикан.
При цьому Москва в односторонньому порядку скасувала свої попередні домовленості з Портою, закріплені Бахчисарайським мирним договором 1681.
Перший похід було розпочато навесні 1687. У ньому брали участь майже 100-тисячне московське військо князя Василя Голіцина, 50 тис. українських вояків під проводом гетьмана Івана Самойловича, запорозьке козацтво на чолі із кошовим отаманом Філоном Лихопоєм. У середині червня ці армії з'єдналися в районі лівого берега р. Орель й рушили у напрямі Кримського півострова. За свідченням учасника цього походу генерала Патріка Гордона, військо потерпало від нестачі питної води й продовольства. Не меншим лихом виявилися тотальні степові пожежі, спричинені підпалами з боку татар, що саме змусило князя В. Голіцина прийняти рішення про припинення походу: об'єднана армія повернулася назад.
Другий похід розпочався у березні 1689. Основні сили складалися з майже 112-тисячного війська князя В. Голіцина, полків гетьмана Івана Мазепи, запорозького козацтва під проводом кошового отамана Івана Гусака. У травні вони дісталися до перекопських укріплень. Не наважившись на штурм, В. Голіцин розпочав переговори з кримським ханом, марно сподіваючись отримати від нього пропозицію укласти мир. Простоявши під Перекопом кілька днів, командувач об'єднаним військом, як і раніше, віддав наказ про відступ.
Обидва походи, невдалі й надзвичайно витратні, багато у чому прискорили зміщення з московського престолу царівни Софії, що фактично і стало їх основним наслідком.
Літ.: Орешкова С.Ф. Русско-турецкие отношения в начале ХVIII в. — М., 1971; Яворницький Д.І. Історія запорозьких козаків. — К., 1991, т. 3; Соловьев С.М. История России с древнейших времен. — М., 1991, кн. VII, т. 13–14.
В.В. Піскіжова.
Ця робота поширюється на умовах ліцензії Creative Commons Attribution-ShareAlike 4.0 Unported (Із зазначенням авторства — поширення на тих самих умовах 4.0 неадаптована), яка дозволяє вільне використання, поширення й створення похідних робіт за умови дотримання і зазначення ліцензії та автора оригінальної роботи.