Україна в міжнародних відносинах/3/Континентальний шельф

◀ Континентальна блокада 1806–1814

Україна в міжнародних відносинах. Енциклопедичний словник-довідник. Випуск 3 під ред. Миколи Варварцева Континентальний шельф

Копенгагенські угоди 1919–1920 ▶

Київ: Інститут історії України НАН України, 2012

КОНТИНЕНТАЛЬНИЙ ШЕЛЬФ — міжнародно-правовий інститут, уперше визначений у Конвенції про континентальні шельфи 1958 та підтверджений у Конвенції ООН з морського права 1982. В його основу покладено геологічне поняття континентального шельфу. У ст. 76 Конвенції зазначається: «Континентальний шельф прибережної держави включає в себе морське дно та надра підводних районів, які виходять за межі його територіального моря уздовж природного продовження його сухопутної території до зовнішнього кордону підводної окраїни материка або на відстань 200 морських миль від вихідних ліній, від яких вимірюється ширина територіального моря, коли зовнішня межа підводної окраїни материка не простирається на таку відстань». У випадках, коли ця окраїна простягається понад 200 морських миль від вихідних ліній, від яких вимірюється ширина територіального моря, зовнішня межа територіального шельфу визначається формулою, що поєднує геоморфологічні дані з дистанційною межею у 350 миль або відстанню не далі як 100 миль від 2500-метрової ізобати.

Прибережна держава здійснює над К. ш. суверенні права для його розвідки і розробки природних ресурсів. На підставі цього положення К. ш. виділяється в самостійну категорію, оскільки за своєю юридичною природою не може бути віднесений ані до державної території, ані до міжнародного простору загального користування. За Конвенцією 1982, розмежування К. ш. між державами з протилежними або суміжними узбережжями здійснюється шляхом угоди на основі міжнародного права. Для України як морської держави ця проблема пов'язана з відносинами з двома сусідніми прибережними країнами — Румунією та Російською Федерацією. Підписуючи Договір про відносини добросусідства та співробітництва від 2 червня 1997 та Додаткову угоду до нього, Україна та Румунія погодилися визнати будь-яке рішення Міжнародного Суду ООН щодо делімітації К. ш. між двома країнами у Чорному морі. 16 вересня 2004 Румунія подала до цього суду справу «Делімітація морських просторів (Румунія проти України)», одним з ключових елементів якої було — чи вважати острів Зміїний островом або скелею, що мало визначальний вплив на схему розмежування континентального шельфу в районі. Процес розгляду справи відбувався на тлі негативної оцінки офіційним Бухарестом заходів України з подальшої розбудови інфраструктури на о. Зміїний. Румунія підтримувала інтенсивне нотне листування з українською стороною, в рамках якого просувалася теза, що о. Зміїний має статус скелі, а також висувалися опосередковані звинувачення у намаганнях України штучним чином довести право о. Зміїного на К. ш. Разом з тим робилися заяви про те, що Румунія не претендує на українську територію, складовою якої є о. Зміїний.

Остаточне рішення щодо справи суд ухвалив 3 лютого 2009. Згідно з ним о. Зміїний визнано островом з територіальним морем у 12 морських миль, але при цьому встановлено, що він не може вважатися частиною прибережної лінії України у визначенні серединної лінії при делімітації К. ш. і виключної економічної зони. Судове рішення визначило лінію розмежування виключних економічних зон між Україною й Румунією, що стала компромісом між румунською та українською позиціями. Україна й Румунія сприйняли оголошене рішення Міжнародного Суду ООН як остаточне й таке, що виключило з порядку денного двосторонніх відносин проблему, як успадковану з минулого.

Після схвалення рішення Міжнародного Суду ООН Кабінет Міністрів України затвердив проект Закону України «Про спеціальну (вільну) економічну зону «Ахілія» на острові Зміїний», яким передбачається залучення інвестицій та їх ефективне використання для розвитку туристично-рекреаційної сфери, збереження і раціональної експлуатації природних ресурсів, охорони та дослідження існуючих на острові пам'яток історії та об'єктів культурної спадщини, розвитку інфраструктури, активізації господарської діяльності як на острові Зміїний, так і на К. ш., багатого на рибні ресурси і родовища вуглеводнів.

Досвід розгляду у Міжнародному Суді ООН справи «Делімітація морських просторів (Румунія проти України)» може бути використаний при врегулюванні ситуації з Росією з метою делімітації Азовського і Чорного морів, а також Керченської протоки. Важливим наслідком багаторічного переговорного процесу між Україною та Росією стало підписання президентами обох країн у грудні 2003 Договору про співробітництво у використанні Азовського моря та Керченської протоки. Хоча Україна погодилась на визнання Азовського моря та Керченської протоки внутрішніми водами двох держав, РФ не дала згоди на проведення переговорів про розмежування Керченської протоки. Наполягання російської сторони провести кордон по Керч-Єнікальському каналу і посунути лінію делімітації в Чорному та Азовському морях у бік України так, щоб у російській частині акваторії опинилися нафтогазові родовища, можуть перетворити переговорний процес на предмет розгляду відповідної справи у Міжнародному Суді ООН.

Літ: Конвенция Организации Объединенных Наций по морскому праву. 10 декабря 1982, Монтего-Бей (Ямайка). В кн.: Современное международное морское право и практика его применения Украиной. — К., 1995; Байматуров М.А. Международное публичное право. — К., 2004. Шемякин А.Н. Право пользоваться морем. Генезис структуры и содержания. — Одесса, 2004.

Т.Г. Рендюк.