Твори (Франко, 1956–1962)/8/Коваль Бассім/Пісня четверта
| ◀ Пісня третя | Твори в 20 томах Том VIII Коваль Бассім Пісня четверта |
Пісня п'ята ▶ |
|
Та господар, попоївши
І підпивши й подобрівши,
Обізвався з-за стола:
«Гей, а що там, заволоки,
Скрипите, мов ті сороки?
Про що гутірка зайшла?»
Джіафар відрік по хвилі:
«Пане, ми тут говорили,
Що задобрий ти для нас;
Дав нам захист в хаті сво̀їй
І хто знає, від якої
Злої ха́лепи нас спас.
«За твою оцю гостинність
Почуваємо повинність
Чимсь віддячити тобі;
Тож скажи, як тѐбе звати,
За кого̀ раз в раз благати
Бога маємо в мольбі».
«Ге, ге, ге! — зареготався
Їх господар, аж хитався
Стіл від реготу його. —
Ти, мізернеє ледащо,
Мені дякувать! І за що?
За гостинність? Го, го, го!
«Чхать мені на ту гостинність!
А повинність? Ну, повинність
Я одну вложив на вас,
Щоб ні про̀ що не питали,
Ні мур-мур не воркотали,
А як ні — махай цей час!»
«Пане, — Джіафар знов мовив, —
Щоб Аллах вас поздоровив!
Ваше слово нам святе.
Та хоч слово в вас крутеє,
Та діла́ свідчать не теє,
Серце ваше золоте.
«Ми чужі вам, незнайомі,
Ви ж під ніч у сво̀їм домі
Захист нам дали, як вдень;
Маємо спокій, вигоду,
Дивимось на вашу вроду,
Ваших слухаєм пісень.
«Будемо за вас молиться,
В сво̀їм го́роді хвалиться,
Як то ви гостили нас;
Тільки просимо уклінно,
Розкажіте нам сумлінно,
Хто ви, як нам звати вас?
«Чим займаєтесь за днини
І з якої то причини
Так проводите цю ніч?
В світі ми були не мало,
А ніде нам не впадало
Бачити такую річ».
Ті слова, як мед із перцем,
Вхо̀пили, мабуть, за серце
Їх ведмедя кудлая;
Він наприндивсь і надувся
І до го̀стей обернувся:
«Знать вам хочеться, хто я?
«Ну, нехай і так, приблуди,
Як схотіли ви, так буде, —
Виявлю вам свій секрет.
Та глядіть, не обзиваться,
Не перечить, не сміяться,
Бо хто писне, б'ю в хребет!»
«Пане, борони нас Боже!
Хто ж тобі перечить може?»
Скрикнули всі три нараз.
«Ну, глядіть же! Як що вчую,
То — їй-богу, не жартую —
На лемішку змішу вас.
«Передвсім вам треба знати,
Як мене при людях звати, —
А ім'я моє Бассім.
Ремесло моє — ковальство,
А життя моє — удальство,
Дулі тичу в ніс усім.
«Бачте, в рості ані в кості,
Ані в силі, ані в злості
Бог мене не укривдив.
Вдень до праці є охота,
Аж горить в руках робота,
Хоч би й як їх натрудив.
«Богу віддаю, що Боже,
Вірю, він мені поможе
Вік увесь отак прожить:
Щоб у днину заробити,
В ніч проїсти і пропити
І ніколи не тужить.
«Чоловік я не злосливий,
Та коли хто нечестивий
Мене надто роздражни́ть, —
В карк як лусну без обслони,
Будуть цареградські дзвони
Рік йому в уха́х дзвонить».
«Свят, свят, свят Аллах над нами! —
Ледве чутними словами
Зашептали гості вмить. —
Від війни, чуми, вогни́ща
І від твого кулачища
Зволь нас, Боже, боронить!»
«Що муркочеш по-старечи?
Хоче хто мені перечить? —
Крикнув, схо̀пившись, Бассім. —
Гей, на бороду пророка,
Зараз тая смотолока
Полетить к чортам усім».
«Пане, молимось наразі,
Щоб в тій силі і відвазі
Бог весь вік тебе зберіг»,
Рік халіф. Бассім почухавсь
І ще більше удобрухавсь,
Спершись на столовий ріг.
«Та найгірш над все, мосьпане,
Що на світі є погане —
Скорпіон, блощиця, вош, —
Не люблю тих легкоробних,
Пісно-масно-преподобних
Фарисеїв і святош.
«Тих, що звикли в люд вмовляти:
«Ми аллаха адвокати,
До Аллаха — через нас!»
Тих — бодай їм не прожити! —
Що боронять вірним пити
Божий дар — цей винний квас
«Я на цеє святокрадство,
Фарисейство і лайдацтво
Не подамся, поки жив!
Бога щиро прославляю,
Хліб свій чесно заробляю
І вино все буду пив.
«Бог те бачить і все чує,
Ла́скаво мене рятує,
Посилає благодать:
Дає сили, щоб щоднини
Без похиби, без відміни
Заробив я драхмів[1] п'ять.
«Як п'ять драхм у жмені маю,
Просто на базар чвалаю
І всі чисто видаю:
Одна драхма йде на м'ясо,
Бо люблю поїсти ласо,
Друга на вино, що п'ю.
«Третя драхма для потіхи
На цукри, соки й горіхи,
А четверта на свічки,
П'ята йде на хліб пшеничний,
На цвіти, цей стрій празничний
Із небесної руки.
«Так заробок свій щоденний
Видам чисто, щоб в кишені
Ані аспра не лишить,
А тоді додому, братку,
Все кладу ось тут в порядку,
Сам себе давай гостить!
«Стіл застѐлю і вквітчаю,
Хліб і м'ясо все покраю,
Засвічу свічки як слід.
«Ну, Бассімцю, ви сьогодні
Наробились, десь голодні?
Прошу, прошу на обід!»
«Їм собі, і п'ю, й співаю,
Ні про кого дбать не дбаю,
І мене ніхто не зна;
Так втішаюсь до півночі,
Потім сон затулить очі,
І хроплю собі до дня.
«Двадцять літ отак прожив я,
Ще ні раз не відступив я
Від тих правил; не було
Тут душі чужої в хаті,
Аж вас перших тут, патлаті,
Якесь лихо принесло.
«Ось вам, ви, пани приблуди,
Чи купці, чи дурилюди,
Вся історія моя.
Ну, здоров'я ваше! шулем.
Споминайте серцем чулим
Все Бассіма коваля!»
Гарун Ер-Рашід цю повість
Слухав, як найкращу новість, —
В смак йому був цей пияк,
Цей коваль-завадіяка, —
І тихенько він балака
Джіафарові ось як:
«Цей Бассім — то хлоп не швайка!
Гордий трохи, та це байка, —
Грають мухи в носі, бач.
Дай но ми йому на пробу
Всиплем трохи свого бобу
Змінимо цей сміх на плач».
Ще там кілька слів на віру
Пошептав халіф візиру,
А візир лице схиля
І щиренько, м'яко, гладко,
Мов невиннеє дитятко,
До Бассіма промовля:
«Пане, хоч в словах химерний,
Чоловік ти характерний.
Своїм шляхом сміло йдеш;
Відцуравшись товариства, —
Сварів, поговорів, здирства
Від людей не зазнаєш».
«Так, — сказав Бассім, ікнувши, —
Двадцять літ отак жию вже,
Кожну ніч у мене баль,
Кожну ніч мій стіл накритий,
І я п'яний, і я ситий,
І живу, й мені не жаль».
«Але ж, друже мій, — озвався
Джіафар. — ану постався
У положення тяжке:
Стрілить в голову халіфу
Завтра видати тарифу,
Розпорядження таке:
«Сповіщаємо громаді —
Всі кузні в цілім Багдаді
На три дні позамикать,
А хто в кузню кроком ступить,
Раз клевцем по штабі влупить,
Того смертю покарать».
«Певно, був би це, мій друже,
Смішний за́каз, та не дуже.
Що тоді зробив би ти?
Відки б взяв п'ять драхм у жменю
На свічки та на печеню,
На вино та на цвіти?»
Мати рідна Василихо,
Як не визвіриться лихо
На розмовника Бассім!
«А щоб ти мені сказився!
І цим словом подавився!
Щоб капут був вам усім!
«Ну, чи я не дурень крайній,
В тій годині незвичайній
Цих драбуг і волоцюг
У свій тихий дім впускати
І ще тут їм виявляти
Весь життя мого ланцюг!
«Слухай, чорна ти вороно!
Щоб тебе на Боже лоно
Не пустив святий Петро!
Щоб штовхнув тебе на милю,
Коли рік ти це в злу хвилю!
Сто кольок тобі в ребро!»
«Друже любий, угамуйся,
Не клени і не дратуйся!
Пощо Бога всує звать?
Я сказав це не для того,
Щоб накликати щось злого,
А отак пожартувать.
«Двадцять літ вже регулярно
Ти живеш собі так гарно,
І Господь тебе беріг,
І халіф ще ані разу
Цього дикого указу
Не давав — це ж був би сміх.
«Ну, а так собі для шпасу
Поміркуй, якого б квасу
Наробив тобі той день,
Якби так — виходиш з дому,
А тут гов! «Ніде нікому
В кузні не робить ні цень!»
«Воронь Боже, щоб так сталось!
Але, якби цеє склалось,
Що почав би ти тоді?
Де тобі п'ять драхм узяти?
Що почати? Що сказати?
Був би ти, як на леді».
«Га, поганая роззяво! —
Тут Бассім підскочив жваво
І ухо̀пив бук до рук. —
Будеш ще про це хармаркать?
Конче хочеш зло накаркать
На мій дім? А щоб ти пук!
«Слухай, аджеж як між вами
Хто поганими словами
Наворожить зло мені,
Якби завтра прем халіфу
Стрілило таку тарифу
Видать і замкнуть кузні —
«Якби я без заробітку
Полишився — то на свідка
Магомета кличу тут, —
Хоч ховайтесь в нори-діри,
Я знайду вас, бузувіри,
І всім трьом зроблю капут.
«А тепер, обридлі гості,
Що лиш до грижі і злости
Довели мене — ану!
Забирайте костомахи
І летіть, нічнії птахи,
Хоч в баюру смоляну!
«Хай вам вовк очима світить!
Хай вас безголов'я стрітить!
Я не хочу знати вас!
Гай же! В зламану годину!
Хто не йде, то зараз кину
Із вікна в поганий час!»
Що робити, гості встали,
Мовчки з хати поманджали.
Раді, що кінець на тім;
Кленучи, як по папері,
Отворив їм дому двері
І замкнув по них Бассім.
Як на вулицю дістався,
Ер-Рашід розреготався.
«Що не хлопець цей Бассім?
Щире серце парубоче,
Сипле правду просто в очі,
Сам для себе єсть усім.
«Ну, цікавий я віднині,
Як то завтра в тій годині
Знов побачимо його?
Що то буде він балакать?
Буде зло̀ститись чи плакать?
Але ж буде мав чого».
Швидко мало вже світати,
Як з проходу до палати
Потайно халіф вернув;
Швидко Богу помолився,
Розібрався, положився
І як з купелі заснув.
——————
- ↑ Драхма в тих часах була невеличка срібна монета.