Твори (Франко, 1956–1962)/14/Панські жарти/VII
| ◀ VI | Твори в 20 томах Том XIV Панські жарти VII |
VIII ▶ |
|
І почалась від того дня
Поміж громадою і паном
Глуха, постійная війна.
Це ж перший раз та вість прийшла нам,
Що пан у свойому селі
Чогось то зборонить не сміє.
А то ми ось віки цілі
Жили й, мов жито на ріллі,
Туди хилились, відки віє
Могучий вітер панських слів.
Хлоп і подумати не смів,
Щоб проти панського бажання
Робити щось, а як не міг
Знести неволі та знущання,
То кидав все, в чужину біг,
Лишаючи дітей своїх
Іще на більше горювання.
Аж враз: — „Не можу зборонити!“
Значить, є щось таке над ним,
Чого і він боїться, чим
Йому невільно погордити.
Почувши це, ціла громада
Немов наново віджила.
Ще в свята по хатах ішла
Оживлена, гуртова рада.
„Нам треба всіх дітей учити.
Пан нам не сміє зборонити“.
Оттак відважно гомоніли
Ті, що ще вчора так тремтіли.
„Нам треба школу завести!
Або ж то ми такі послідні,
Що мусять наші діти рідні
Ярмо таке повік нести?“
Та ніщо крити шила в місі —
Знайшлися старші, розважніші,
Що вцитькувати принялись.
„Чого ви так розрешетились?
На пам'ять слово те навчились:
„Не сміє“. От чекайте лиш,
А він посміє вам! От краще
Мовчіть, щоб грішне тіло ваше
Не мусіло відповідать
За ваш нерозум!“
Посумніли
На тую мову смільчаки.
У многих ще таки свербіли
Від панських буків синяки.
Та годі знов було ховаться,
Не бувши в лісі, від вовків.
От і прирадили удаться
До го́рода і розпитаться
В комісара, щоб він повів,
Чи можна буть громадській школі
В селі без панової волі?
Комісар німець був у нас,
Немолодий уже панисько,
Смішний такий. Було не раз
В село заїде, пізній час, —
В двір не заїде, хоч як близько,
А все до хлопа. Кисілю,
Борщу, вареників, логази
Поїсть, балакає. „Люплю
Я руська кльопа, — було каже. —
Я руські кліп їм тесять літ,
І полюпив вас! Топрий лют,
Та кепськії пани оттут.
То кльопіт. Я вам повітаю:
Як пан вас путе туше тис,
То мене йтіть, я вше то знаю,
Такі йому контуші скраю,
Шо путе з злости пальці хрис“.
Не знаю, за що, але люто,
Всією кров'ю, всім нутром
Він не любив панів, мабуть то
За те, що сам не вмів в їх тон
Попасти, чув себе між ними
Чужим, мов сирота яка.
Вони ж на нього звисока
Гляділи й жартами бутними
Принижували бідака.
А то потихо ще шептали,
Що мав оказію таку,
Що раз пани йому нагнали
І стиду й болю і ляку.
Була це вість, мабуть, правдива,
Що пан один із добра-дива
Йому за півбутельки пива
Трохи не вкоротив віку.
Він ще в молодших був літах,
Щойно авансу дослужився[1]
І все з панами руку тяг,
Бо до одного приблизився,
В якого донечка була
Не одиначка, та вродлива,
При тім весела і жартлива,
До нього зовсім не спесива,
Оттак фіґлярочка мала.
Комісар пана добре знавши,
Не раз у нього побувавши,
За ділом зразу, а по тім
І прошений як гість у дім,
Не раз з паннами забавлявся,
І хоч поважно все держався,
Манюсі якось раз признався,
Що рад би цілою душею
Її побачити своєю.
Манюся злегка запаліла,
Всміхнулася і заніміла,
А потім стиха відповіла:
„Pomów pan z mamcią!“[2] — і пішла.
Комісар сам був у покою.
По хвилі ступою тяжкою
Пані добродійка війшла.
„Wiem, to pan ma się do Maniusi.
To bardzo dobrze, ale musi
Pan z ojcem mówić, bo bez niego
Nie decyduję sama tego“[3].
За півгодини вже сидів
Комісар в пана в кабінеті
І, дожидаючи, глядів
На гостей, що, обсівши стіл,
Сиділи мирно при лябеті.
Сидів і ждав зо дві години,
Аж на закінченню гостини
Пани роз'їхались. Тоді
Пан дідич до слуги озвався:
„Ану, Михайле, тут постався!
Бутельку пива принеси,
Дві склянки й кусень ковбаси,
А потім дай до стайні знати
Там до стаєнного Гриня,
Щоб комісарського коня
Казав негайно осідлати!“
Слуга сповнив, що пан велів.
Пан дідич весело присів
Біля комісара й почав
Балакати про це й про теє.
Комісар слухав мовчки, ждав,
А пан знай пива доливав,
Але про діло те слизькеє,
Яке комісар розпочав,
Він ані слова не згадав.
Допили пиво, в тім слуга
Доніс, що кінь уже готовий.
Пан дідич чемно наляга:
„No pij pan jeszcze do połowy!“[4]
Комісар випив і устав,
І помовчавши, запитав:
„No jakże pan dobrodziej myśli
W tej sprawie, co mówiła pani?“
„O proszę, proszę, towar tani!
Dziś jeszcze, teraz zaraz w nocy,
Zarządzę wszystko, co w mej mocy,
Byśmy na dobre oba wyszli“[5].
І більш не кажучи нічого,
Комісара аж до самого
Коня провів і підсадив,
По плечах поплескав приязно,
Потім щось муркнув невиразно,
І моментально, без полики
Кропиви корчик невеликий
Під хвіст коневі вгородив.
„Ну, прощавайте! В ласці Бога!
Щаслива, пане, вам дорога!“ —
Сказав і свиснув. Кінь рванув,
Підскочив і в галоп пустився.
А пан комісар не христився,
Не дякував і не прощався,
За шию лиш коня вхопився
І вихрем із двора помчався.
Мчав, поки мчав по рівнім полю,
Та як притрапився рівчак,
З коня звалився неборак
І тут зомлів з тяжкого болю.
Уранці там його знайшли,
До міста возом відвезли,
Тяжкую перебув гарячку
І довго ще терпів від кольки,
Кахикав потім літ із п'ять,
Зарікся більше не сідать
Ні на коня, ані на клячку,
Й не залицятися до польки.
І відтоді на всіх панів
Нетайний і завзятий гнів
Комісар мав у своїм серці.
На панський не ступав поріг,
За те з панами, де лиш міг,
Зводив він юридичні герці.
А був він у циркулі[6] сила,
Трохи не старості рівня.
І не було такого дня,
Щоб рук його не доходила
Якась замотана й немила
Панів з хлопами колотня.
Тому не дивота, що много
Панам давався він взнаки,
І за порадою до нього
З всіх сіл ходили мужики.
І що то вже пани робили,
Аби позбутися його!
До губернатора ходили,
Писали скарги, голосили,
Що люд бунтує, що свого
Пани непевні, що готові
Хлопи вже до розливу крови,
Не хочуть панщини робить.
Та всі ті скарги пропадали,
Комісара не підкопали,
Ні навіть не могли сплямить,
Бо весь округ спокійний був;
Самі ж пани в губернськім світі
Являлись в кепській кондуіті[7]
Комісар ані в вус не дув.
Так от до нього то вдались
Селяни наші. Аж підскочив,
Коли почув, що наторочив
Наш хлопський ум. „Путуйте лиш!
Не пійтесь! Най лиш пан стріпує
Вам поронити, то почує
Таке, якого ще не чув,
Путуйте! То ж цісарська воля,
Шоп в коштій весі[8] пуля школя,
Шоп коштий кльоп письменний пув“.
Оці слова були для нас,
Мов спраглому вода погожа,
Немов правдива ласка Божа
В село зійшла. Народ нараз
Почав сходиться, розмовляти,
На школу вже й складки збирати,
Мов пана й в світі не було.
Гай, гай, та швидко ми почули,
Що через рів та в рів стрибнули!
Дізнався пан, про що село
Загомоніло. Двадцять чільних
Провідників тих „рухів шкільних“
Прикликав, не сказав ні-гич,
А лиш по черзі простирати
Велів і кожному вліпляти
По двадцять солених палиць.
По тім сказав: „А що то, чую,
Що школу вашмосці будують?
Що ж, гарно! Й дальше так робіть!
Вже почали збирати складку?
Так це від мене вам завдатку.
Чи може мало ще? Скажіть!“
Слова ті з усміхом крізь зуби
Цідив він, але враз поблід,
Весь задрижав, зціпились губи,
В очах заблис зловіщий світ.
„Га, хами! — крикнув він, — гадюки!
Вам школи треба? Знаю я,
Куди ви гнете! Не азбуки,
Вам волі хочеться! Змія,
Не хлоп! Мовляв: письма лизну,
То хто тоді на панщину
Мене посміє гнать? — Ідіть!
Не попадайте в мої руки,
Бо лихо буде! Лиш їй-богу,
Як що про школу ту дурну
Ще раз почую, то такого
Вам всиплю бобу солоного,
Що замакітриться вам світ!“
Та помилився пан цим разом:
Гадав побоями злякать,
А роздразнив ще більш. „Згибать,
То згинем!“ — стали всі кричать, —
„А не уйде йому це плазом,
Не зречемось ми правди свої!“
І зараз скаргу подали
За самовільнії побої
На пана. З уряду пішли
Допроси. Пан кричав, казився,
Та вже на буки не щедрився.
От так ми й школу завели.
Та тут наш клопіт не скінчився.
Прийшлось учителя шукать,
Бо піп не міг сам постачать.
Та що ми згодимо якого, —
Пан незабаром шасть-не-прасть
То до рекрут його віддасть,
То перемовить та до свого
Двора візьме, то налякає
Погрозами, то посилає
Своїх людей в шкільні години,
Щоб школі пакості робили,
Дітей щоб гнали в панський сад
Хрущі, гусельниці збирать.
Та й ми теж пану не спускали,
Все до циркулу скарги слали;
Комісар нам в пригоді став.
Чимало пану досолив він,
Та й в пану ж ворога нажив він,
Бо той за все вину складав
На „шваба[9]“. Довго клекотіла
Вражда між ними, аж схотіла
Недобра доля раз закпить:
Звела їх враз в чужому домі.
Уздрівши шваба, пан в ту мить
Прискочив, руку відвернув,
І поки здержали знайомі,
Комісара в лице ливнув.
Скандал зробився, і не знати,
Як здужав пан його замняти.
Але комісар не забув
Образи, ждав пори, хилився,
І таки за своє помстився,
Та так, що пан ще гірш почув.
Оттак два роки колотилось.
А тим часом в селі змінилось
Чимало. Орендар старий
Умер, настав якийсь новий
Та хитрий з біса. Він то пана
Підмовив — своїм громадянам
Горілку дешевше пустить.
„Одно, що будуть більше пить,
А друге те: громада п'яна
Не буде й бунтів підносить“.
І справді в ті жидівські сіті
Людей попалося досить.
А жид у корчмі сюди й туди
Підпитим клепле: „Стид вам, люди!
Піп водить вас усіх за ніс.
На що вам в школу слати діти?
На що вам з паном задираться?
Що при тій школі упираться?
На що вам школа? Хай їй біс!“
І от поволі почалася
Зараза з корчми й потяглася
Із хати в хату. Не було
Вже згоди в радах так, як перше,
Ба вже й дітей чимраз то менше
Ходило в школу. Все село
Якесь німе, понуре стало,
Лиш співом п'яним знай лунало
Та панщини ярмо тягло.
Здавалося, що благородне
Оте зворушення народнє
Пропало, порохом пішло.
——————
- ↑ Аванс — підвищення по службі.
- ↑ Поговоріть, пане, з мамою!
- ↑ Знаю, що пан мав почуття до Манюсі.
Не дуже добре, але мусить
Пан з батьком говорити, бо без нього
Не вирішую я сама того. - ↑ Но, пий, пане, ще, до половини.
- ↑ „Але як пан добродій думає
В тій справі, що говорила пані?“
„О, прошу, прошу, товар дешевий!
Ще сьогодні, тепер, зараз вночі
Дам всі розпорядження, що є в моїй силі,
Щоб нам обоїм було добре“. - ↑ Циркул. — округа.
- ↑ Кондуіта — поведінка, освітлення, умова.
- ↑ Весь — польське wieś — село.
- ↑ Шваб — це погірдлива назва німців.