Твори (Франко, 1956–1962)/14/Мойсей/XIII
◀ XII | Твори в 20 томах Том XIV Мойсей XIII |
XIV ▶ |
|
Аж почувся притишений сміх
Край саміського боку,
Наче хтось біля нього ішов,
Хоч не чуть було кроку.
І почулися тихі слова,
Мов сичання гадюки;
„Цвіт безтямности плодить усе
Колючки лиш і муки.
„А як вийде самому той плід
Донести не спромога, —
То найкраще увесь свій тягар
Положити на Бога.“
„Хтось говорить! Чи в моїм нутрі
Власне горе шалене?
Чи отут може демон який
Насміхається з мене?“
„Аж тепер усумнився в своє
Реформаторське діло?
Сорок літ ти був певний і вів
Хоч насліпо, та сміло!“
„Хтось говорить! Чом чоло моє
Покривається потом?
Страшно? Ні! Та по серці це йде,
Мов розпаленим дротом.“
„У гордині безмежній свій люд
Ти зіпхнув з його шляху,
Щоб зробить, яким сам його хтів, —
Чи не пізно для страху?“
„Хто ти, дивний? Не бачу тебе,
Та від себе не струшу!
Тільки чую, як зір твій мені
Все вгризається в душу.“
„Чи так важно, хто я? Хто зумів
Наказать колись морю,
Тому важно не хто, але що,
І чи правду говорю!“
Ні, не правда, що з гордощів я
Розпочав своє діло:
Тільки бачучи люд у ярмі
Моє серце боліло.“
„Бо ти чув себе братом рабів,
І це стидом палило,
І захтів іх зробити таким,
Щоб тобі було мило.“
„Так, з низин тих мрачних і лячних
Я хтів їх підвести
Там, де сам став, до світлих висот
І свободи і чести.“
„Та творця, що послав їх там вниз,
Ти не радивсь в ту пору;
Аж тепер, як упав, то його
Кличеш в свойому горю.“
„Ні, на це ж мене пхнуло його
Всемогуче веління,
В темну душу хоривський вогонь
Надихнув просвітління.“
„Гей, а може хоривський вогонь
Не горів на Хориві,
Лиш у серці завзятім твоїм,
У шаленім пориві?
„Може голос, що вивів тебе
На похід той нещасний,
Був не з жодних горючих купин,
А твій внутрішній, власний?
„Адже пристрасть засліплює зір,
А бажання, це ж чари,
Плодить оку і світ і богів,
Як пустиннії мари.
„Те бажання, що наче шакал
У душі твоїй вило —
Лиш воно тебе їх ватажком
І пророком зробило.“
„Ах, від слів тих я чую себе
Сто раз більш в самотині!
Хто ти, вороже?“
„Я Азазель,
Темний демон пустині.“