Твори в 20 томах
Том XIV

Іван Франко
Мойсей
XII
Нью-Йорк: Видавниче товариство «Книгоспілка», 1959
XII
 

„Обгорнула мене самота,
Як те море безкрає,
І мій дух, мов вітрило,
Подих в себе вбирає.

„О, давно я знайомий, давно
З опікункою тою!
Увесь вік, чи в степах, чи з людьми
Я ходив самотою.

„Мов планета блудна я лечу
В таємничу безодню,
І один чую дотик іще —
Дивну руку Господню.

„Тихо скрізь і замовкли вуста,
Запечатано слово,
Тільки Ти на дні серця мого
Промовляєш, Єгово!


„Лиш Тебе моє серце шука
У тужливім пориві…
Обізвися до мене ще раз,
Як колись на Хориві!

„Ось я шлях довершив, що тоді
Ти вказав мені, Батьку,
І знов сам перед Тебе стаю,
Як був сам на початку.

„Сорок літ я трудився, навчав,
Весь заглиблений в Тобі,
Щоб з рабів тих зробити народ
По Твоїй уподобі.

„Сорок літ мов коваль я клепав
Їх серця і сумління,
І до того дійшов, що пішов
Від їх кпин і каміння.

„Саме в пору, як нам би в землі
Обітованій стати!..
О Всезнавче, чи знав Ти вперед
Про такі результати?

„І ворушиться в серці грижа:
Може я тому винен?
Може я заповіти Твої
Не справляв, як повинен?

„О, Єгово, я слізно моливсь:
Я слабий, я немова[1]
Кому іншому дай цей страшний
Маєстат свого слова!


„І ось сумнів у душу мені
Тисне жало студене…
О Всесильний, озвися, чи Ти
Задоволений з мене?“

Так ідучи молився Мойсей
У сердечному горі, —
Та мовчала пустиня німа,
Тихо моргали зорі.

——————

  1. Немова — німий, безголосий.