Твори (Франко, 1924–1929)/29-1/Лекція історії
| ◀ Альфонс Доде. Спомини шефа кабінету | Твори в 30 томах Том XXIX. Книга 1 Лекція історії (Альфонс Доде) |
Альфонс Доде. Свято дахів ▶ |
|
По обіді, ситому й добірному як звичайно, маршал[1] трохи отяжілий закурив добру сиґару й пішов пройтися по невеличких алеях свойого саду, висипаних піском, під руку з прибічним ад'ютантом. Це було в початку жовтня 1872 р., на день чи два дні перед воєнним судом. День був сірий та приємний, тихе повітря доносило хіба десь-колись гуркіт барабана від форту Саторі та гуркіт залізничих поїздів, що переїжджали через ліс, бухаючи парою і шелестячи листям.
Маршал ішов, не мовлячи нічого, немов роздумуючи над чимсь. Нараз він зупинився й обернувся до прибічного ад'ютанта.
— Я хотів би — промовив — щоб ви вияснили мені, що за якийсь той адмірал Бінґ, про котрого пишуть по газетах з приводу моєї справи… Це, певно, якийсь оперетковий герой з театру Варієте або Пале Рояль, щось таке як швайцарський адмірал або генерал Бум. Правда, полковнику?
Прибічний ад'ютант припадково був чоловік досить очитаний і знав докладно те, про що питали його, і був трохи в клопоті, що має відповісти. Та проте вважав за потрібне розвіяти ілюзію свойого шефа й вияснив йому, що адмірал Бінґ був англійський моряк з XVIII віку, котрого французька ескадра під проводом де ля Ґаліссоннієра мала честь побити й примусити до втечі недалеко пристані Пор-Маон, яку тоді облягав Рішеліє.
Маршал. Ага, так! Рішеліє… знаменитий кардинал… Справді, справді… я чув дещо про нього.
Ад'ютант (несміливо). Даруйте, маршале! Це не той Рішеліє! Це був інший.
Маршал (дуже зачудований). Ах, невже? То був іще й інший?.. Я ніколи б не повірив… Але говоріть дальше, полковнику.Ад'ютант (заклопотаний). По правді, маршале, це така сумна історія… не знаю, чи слід мені…
Маршал. Говоріть! Говоріть!
Ад'ютант (кланяється й говорить). Ваша ексцеленція знаєте, що в англічан завсіди національне самолюбство страшенно дразливе. От тим то битва при Пор-Маоні була для них несказаним ударом, не так задля матеріяльних страт — Бінґ дав ногам знати вже перед кінцем битви, — як радше задля морального значіння, задля страти впливу. Щоби витолкувати свій поступок, адмірал доказував, що мав противний вітер і що зміркувавши, як некорисно стояла справа від самого початку, він волів стратити битву, щоби заховати фльоту для Англії.
Маршал. Чи бач! Щось так, як я… Далі, далі, полковнику.
Ад'ютант. Бінґ мав ласку при дворі, а за собою чималі заслуги, то король Джордж зробив тільки те, що відібрав йому команду. Та в цілій Англії піднявся шалений крик. Ім'я Бінґа, колись таке шановне й популярне, зробилося предметом погорди й ненависти. Народ зневажав його на вулицях, а національне почуття в цьому чортівському краю таке сильне, що король Джордж не міг опертися йому. Рік після катастрофи адмірала Бінґа поставлено перед воєнним судом.
Маршал. Так самісінько, як мене!
Ад'ютант. Процес був довгий, вельми заплутаний. Сюди примішано й політику, і заграничні двори і бог знає що ще. Бінґ писав пропам'ятні письма одно за одним. Він покликався на свідоцтво своїх офіцерів, відкликався навіть до своїх побідителів, до Ля Ґаліссоннієра і Рішеліє, котрого лист, повний чести для адмірала, відчитано на розправі.
Маршал. Але ж це зовсім так, як у мене… Ах… Ну, та я надіюся, що його увільнено.
Ад'ютант. Ні, маршале! Постановлено подати приклад. Бінґ був засуджений одноголосно.
Маршал. Як же його засудили? На деґрадацію?
Ад'ютант (заклопотаний) Ні, маршале!
Маршал. На вигнання?
Ад'ютант (чимраз більше заклопотаний). Ні, маршале!
Маршал. Так на що ж іще?
Ад'ютант. Адмірала Бінґа розстріляли в пристані в Портсмоуті на покладі його адміральського корабля.
Маршал (помовчавши). Страшно подумати!.. Значить, були докази його зради?
Ад'ютант. Не було ніякісіньких. Противно, адміральська рада віддала повну справедливість його особистій відвазі і його чесним намірам. В декреті, що засуджував його на смерть, сказано тільки ось що: „За те, що в часі битви не зробив усього того, що міг був зробити“.
— Ах! — скрикнув маршал і в глибокій задумі взявся ходити далі по своїм невеличкім саду тим правильним, несвідомим ходом, яким іде чоловік по линві, під вагою тяжких думок. Від часу до часу він зупинявся і півголосом, немов говорячи сам з собою, повторяв: „За те, що в часі битви не зробив усього того, що міг був зробити“.
——————
- ↑ Автор не називає його, та мова тут очевидно про маршала Базена, що дня 27 жовтня 1870 р. піддав укріплення Мец і цілу армію прусакам, за це був поставлений перед воєнним судом і засуджений на смерть 10 грудня 1873 р., та, уласкавлений президентом Мак Магоном, утік з тюрми і вмер в Мадриді 1889 р.