Твори (Стефаник, 1942)/Людміла
ЛЮДМІЛА
Із споминів про Леся Мартовича
При кінці минулого літа мав мене відвідати в Русові мій приятель Лев Бачинський. У хаті підбілювали та прятали, чекалося на гостя.
Вечером, як стемніло, ненадійно прийшла до мене Людміла, наймолодша сестра покійного Леся Мартовича.
— Пане Стефаник, може б ви мені помогли що, аби мене прийняли до шпиталю в Снятині, бо я дуже хора, ревматизм мучить мене. Платити не маю чим, бо я дуже бідна.
І подала мені: Certyfikat przynależności, mocą którego gmina Targowica stwierdza niniejszem, że Ludmiła Krzanowska-Lewandowska, lat 46, rel. gr.-kat., stan: wdowa, zatrudnienie: zarobnica — posiada w tej gminie prawo przynależności.
Добрі люди знають, як мало радости є на цім світі, та цей „Certyfikat“ і хора Людміла мене дуже засмутили. Багато літ минуло, як ця zarobnica, наймолодша між дітьми Семена Мартовича, зривала нам, гімназистам, найкращі яблука в їх гарнім саді. — Хатка біленька, на три кімнаті, з рундуком напереді, і пасіка ще, та достаток середнього господарства.
Батько родини Семен Мартович був писарем у Торговиці та в сусідніх селах. Чоловік наскрізь розумний і чесний. Ориґінальне ціле його життя було. Вродився в бідній фамілії, прийшла мачуха і відігнала від хати. Служив довгі роки наймитом у господарів, сам навчився між людьми читати й писати і так він поволі увійшов між господарів, як рівний. Купив коло 15 морґів поля — очевидно, не зараз — оженився на Буковині і жив мирно, а навіть і вигідно.
Найстарша його дочка, Марія, одружилася з учителем Стефановим і виховала багато дітей, які все брали дуже жваву участь в українськім житті. Друга сестра Леся Мартовича, Вікторія, віддалася за учителя Новодворського.
Одинак „Олесь“ учився в гімназії в Коломиї, а скінчив у Дрогобичі, і ми три, Лев Бачинський, Мартович і я, приятелювали з собою та ходили через вакації до Торговиці, до Серафинець (до Бачинського) і до Русова, до мене; і тепер я не можу забути того щастя, яке нам давав Лесь Мартович своїми геніяльно злосливими оповіданнями. Найрадше перебували ми в Серафинцях, бо мати Бачинського провадила дім вже на інтеліґенську стопу.
Скінчивши гімназію, я пішов на університет до Кракова, а Бачинський з Мартовичем студіювали право на університеті в Чернівцях.По всіх студіях почалася мандрівка Мартовича по адвокатських канцеляріях. Деякий час редаґував „Громадський Голос“ у Львові.
|
|
Бачинський приїхав до Русова. Людміла, запрошена мною, прийшла також того дня. Сидимо всі троє, Мартовича заступає його сестра.
— Чого ви так посивіли, п. Стефаник, а чого ви так похилилися, п. Бачинський?
Ми махнули рукою. Це була відповідь на питання Людміли.
— Хата ця, біла колись хата Мартовича — розпалася, садок вирубаний впень, бджіл нема, діти хоровиті.
— З цілої родини — кінчила Людміла — я одна лишилася. Родичі давно в гробі. Мій брат і сестри також пішли на вічний супочинок, так і не маю нікого, ні ради, ні поради… І коби хоть могла пацятко купити!…
Нам обом безконечно сумно. Бачинський дає їй грошей, обіцяємо старатись для неї за твори її брата дістати які гроші на корову.
Мій Боже! Чи геніяльний письменник, покійний Лесь Мартович, не годен із-за гробу дати своїй сестрі корову?
— Ех, ви видавці та приятелі, читачі й не читачі, читаюча й нечитаюча українська громадо!…