Суржик для інтеліґенції/Хто має творити (але не хоче) українські терміни
| ◀ Віддаємо і забуваємо | Суржик для інтеліґенції Хто має творити (але не хоче) українські терміни |
Алґоритм термінологічного пошуку ▶ |
|
Відповідальність за нову хвилю захаращення української мови повністю лягає на космополітичних покручів-професорів від таких наук, як економіка, політологія і подібних. Це вони повинні запроваджувати відповідники новим термінам, що заполонили „ринкову" Україну. Повинні-би, але… Безпорадні селюки за світоглядом і загальною культурою - в кращому разі, а переважно - безрідні або змасонщені випортки євро-комунівської плутократії, речники „евросоюзної" баламутерії, вони не знають, не можуть, і, в першу чергу, не бажають надати українській мові розвитку в напрямі термінологічних потреб сучасного суспільства. Бо не люблять її.
З иньшого боку, постава навіть політично свідомої української „інтеліґенції" гідна жалю, бо ніяк не грішить інтелектуальною свободою. Цю поставу, як правило, характеризує апріорний спротив найменшим спробам частково відновити перед-большевицьку термінологію, спротив, який нерідко супроводжується безпідставним осміюванням, що є знаком підсвідомої ненависти до передвоєнної інтеліґентности і культури. Небажання сприймати будь-які нові українські відповідники до англомовного назовництва, котре нині пре, наче сарана. Безпідставне мавпування ро́сийських перекладів таких чужих слів, котрі давно вже мають своїх довоєнних українських аналогів, - тих відповідників, які хіба тільки для голопузого пост-совєтського інтелектуального босяка можуть виглядати „новими". Неготовність до сприйняття навіть окремих змін у „загальноприйнятій" за Совєтів соціяльній, суспільно-політичній та урбаністично-побутовій лексиці. Повна відмова від плодів величезної праці українських вчених-патріотів міжвоєнного часу (35 українських термінологічних словників, виданих лише на Великій Україні до 1933го року). І найважніше - відмова від того НАПРЯМУ українізації термінології, якого раніше дотримувалися українські авторитетні вчені, що були вільні од хибного большевицького „осучаснення", від інфантильно-босяцького баламутства. Всі перелічені вище характерні ціхи вкупі формують образ, який я називаю лінґвістичним яничарством нинішньої „інтеліґенції".
НЕ ПЛЮЙМО НА НАРІД
У найменшій мірі не заслуговує простий на́рід на зарозумілі звинувачення у засмічуванні мови. Після цілоденної праці в полі (де, до речі, з нічого ТВОРИТЬСЯ хліб насущний), після виснажливої тяганини з фарисеями податкової інспекції, з бандитами у формі народної міліції, після жалюгідного і не менш виснажливого поневіряння по заграницях та „вітчизняних" барахолках задля заробітку суми, потрібної для вступу сина чи доні до окупованого Інтером, вкупі з корисливим „Патріотом", вищого навчального закладу, перейменованого в академію, коледж, ліцей (які солов'їно-прибуткові катеґорії!) - в надії, що ця дитина, вивчившись на невдаху-менеджера, нездару-доктора чи злодія-юриста (иньших не готуємо), не дасть все-таки здохнути з голоду батькам на рідній українській пенсії; після всього цього простий „невчений" Українець мав-би здобутися на лінґвістичний самоконтроль, чуття смаку́? Мав-би майстерно прощебетати витонченою українською мовою лібретто ринково-снікерсної арії - лібретто арії, іще навіть не написаної для нього лінивою рукою його рідної „інтеліґенції" в суєті конференцій, „стажувань", відряджень? Лібретто зкосмополітизованої євро-„цивілізаційної" оперети?! Не буде запрацьована, вічно поспішаюча, ще й не дуже „вчена" людина дбати про чистоту мови. Чистота мови прививається автоматично, змалечку, суспільством, школою, батьками… а батьками - звідки? Від Святого Духа? Тому чуємо: гололід (ожеледиця); лєбьодка (воротило, навій); трос (линва); тормозити (гальмувати); перевести годинника (наставити); тротуар (хідник); проїжджа частина (їздня); соковижималка (чавилка, вичавлювач); кофеварка (запа́рник); кофемолка (млинок до кави); електром'ясорубка (млинок, машинка) - „Наше місто", 23го червня 2000го року; „японські ножі «Шоґан» не потрібно точити" (гострити) - рекляма на ТБ; лідирує (вирізняється, є попереду, веде перед); „відправ (відішли) три різні етикетки" (наліпки) - „Акція Пепсі", канал 1+1, 15го жовтня 2000го року; поїзд відправляється (відходить); „майно, відравлене в Африку" (відіслане, переслане до Африки) - „Повернення Шерлока Холмса"; автобус дальнього слідування (дальньої дороги, довгої мандрівки, дале́шній, дальній, далечинний); заправочна станція (заправна) - радіо „Свобода"; Турція, Словакія; накопичувати досвід (набиратися досвіду); показувати по телевізору (у телевізорі); інвалідна каляска (візок); прицеп (причепа); мотоциклетна каляска чи люлька (причіпка, візок); дитяча ка(о)ляска[36] (візочок, колиска); „міс (пані) Морстон прислала по Вас коляску" (двоколка, кеб, бричка, біда́рка, візок) - „Повернення Шерлока Холмса"; рельси[37] (рейки); „не проснулась ти" (прокинулась) - з „української" естрадної пісні; врятувати дочку (доню, доньку) - кіно; „не дьоргай мене за рукав" (не смикай, не то́ркай); складний випадок (трафунок, від укр. трапитись - невдалий переклад рос. случай); дорожньо-транспортна пригода (тут якраз краще - випадок); „на Львівщині скоєно шість автопригод" (сталося шість випадків, скоєно шість аварій) - Львівське радіо, 16го листопада 2000го року; „затримані за управління в нетверезому стані" (водій керує автом, а не управляє) - радіо, 27го листопада 2000го року. Читач вже зрозумів, що спотворення стають узаконеними і незворотними. Далі: спускатися (з'їжджати, сходити додолу, низійти); „понеділок - важкий день, пора спуститися в підвал" (зійти до пивниці або у погріб) - радіо „Ініціятива", 8го травня 2001го року, 1125; „чекала ваших дзвоників" (чекала на ваші дзвінки); „вже перший дзвоник (дзвінок, рос. звонок)" - радіо „Ініціятива", відповідно, 1го листопада і 22го листопада 2001го року; „спитай торговця (крамаря, купця, гендляра); „коли я недавно побачила (зустріла) свого знайомого, я розстроїлася" (знервувалася, згіршилася, була прикро вражена, розчарована) - обидва приклади з радіо „Ініціятива", 13го червня 2001го року; сигарети (цигарки) - в „Укр. шляху" № 34 автор одного допису розповідає про походження слова „сигара" від назви комахи цикади і тут-же кумедним чином успішно іґнорує таку нагоду на користь не-українського (з французької) суфікса ет: сигарети; замовити товар по телефону (телефоном, через телефон); „ви відправляєтесь на завдання" (відбуваєте, вирушаєте на завдання); „у ваше розпорядження поступає машина" (вам надається автомобіль); „а можна забрати свої журнали?" (чи можна…) - обидва приклади з освітньої (!) програми „Недільна школа розваг"; „я дуже поважаю цукровий буряк" (ціню) - навряд чи буряк вартий аж такої відданої поваги, як, скажімо, ваш батько чи хороший учитель - 1ша програма радіо, грудень 1998го року; підприємство з непреривним циклом виробництва (неперервним); топливно-енерґетичний комплекс (паливно…) - дві „перлини" з „Новин" радіо 14го квітня 1999го року; він зрозумів, що третій лишній (зайвий) - пісня „Грім серед ясного неба", радіо, 9го червня 2001го року; народ бавився на повну котушку (розперезався) - „Високий замок"; „без питань" („нема мови"); дякуючи (такому-то) (завдяки…) - „Телеманія"; сервірувати „нічний телестіл" (накрити) - з однойменного висилання; „ми збиралися опублікувати" (вибиралися) - „Поступ", 13го жовтня 1999го р.; „…не збирається захищати воїнів дивізії «Галичина»"; „викрито і ліквідовано (зліквідовано) ще один наркопритон" (кубло, ки́шло, гніздо) - два останні речення з „Поступу", число 10(668), 18го - 24го січня 2001го року; об'ява (оголошення) анонсу (оповістки) ток-шоу (балачки) „Табу" („Зась!"). Зверніть увагу: останній приклад не містить жодного українського слова. В нинішні часи подібні конструкції трапляються дедалі частіше.
САЛОГУБ З УНІВЕРСИТЕТОМ
Одного разу, не в силі стримати роздратування, я розвоювався проти дівчат, які продавали студентам пончики перед фасадом інститутської їдальні. Дівчата, налякавшись, сприйняли мої зауваження, як належне. Через день-два, на тому самому місці, я зустрів тих-же дівчат в товаристві їх начальниці у білому халаті. На значках з ціною, красувалися, ясна річ, ті самі пончики (пампухи, пампушки). На моє коротке іронічне, але стримане, зауваження начальниця в білому халаті, яку я необачно відірвав від перечитування і перевірки цінника (може, навіть, price-listа), дала зрозуміти, що сприймає мене за напівхворого дивака. Я, дійсно, подивляю „інтеліґентність", відповідальність, українське сумління керівного пана від господарки у ВИЩОМУ навчальному закладі, котрому абсолютно байдужі подібні „дрібниці", і котрий наймає до служби таких працівників, які можуть собі дозволити вийти на люди з пончиками. Чи його дружина удома теж смажить пончики? Перефразовуючи за деякими українськими політичними діячами вислів „або Україна демократична, або - ніяка" (думка, яку я не поділяю), хочу, на противагу, зовсім серйозно запитати: навіщо давати освіту студентам, діти яких ласуватимуть пончиками замість пампухів. Чи потрібна Україні така „інтеліґенція"?
Від словотворення є „вчені" люди. Як ми домовлялись, ця катеґорія далі розпадається на три нерівні часті: інтелектуалів (менша частина), вільних інтелектуалів (мізерна кількість) та „інтеліґенції". Ще є четверта часть, яка складається з однієї особи - автора даної статті. Ця четверта часть, з огляду на нечисленність, не вартує окремої уваги. Так от. Іще перед війною парубок йшов учитись, аби зробитися інтелектуалом. Інтелектуал має обов'язок думати. І думати критично, вільно, творчо. Зате під Совєтами молода людина „поступала" до вузу перш за все для того, щоб з наймита фізичної праці зробитися наймитом праці розумової. Розумова праця не обов'язково передбачає думання, ще й вільне та творче. Вона дуже легко може звестися до інтелектуального мавпування. Без гідних розумної людини зацікавлень. В галузі стислих наук інтереси такого підсовєтського „інтеліґента" зводились до вміння обчислювати інтеґрали, або переводити рахунки з опору матеріялів. Жодної греки, жодної латині, жодної історії, халявні заліки з філософії, діялектики, педагогіки та психології; ніякої культури, тим паче - культури думки; жодного поняття про звичаєву пове́дінку. З приємностей - телевізія, смачна дружина, в товаристві - кава (переважно з коньяком) і світські плітки. Критичне мислення відсутнє, рівень скромности і самокритичности вимірюється великим від'ємним числом. Начитаність визначається кількістю нерозрізаних книжок декоративної домашньої бібліотеки, потяг до краси - багатством колекції домашніх порноґрафічних відеофільмів. Оскільки довоєнні цінності (на яких виросли і Пласт, і ОУН) аж ніяк не підпадають під сьогоднішню мірку прикольної струйовости, їх давно викинуто на смітник.
ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА АНЕМІЯ
Повернімось до інтелектуалів. Може, інтелектуал, якому вдалося якимось чином вижити у підсовєтській Україні, заходиться нині відбудовувати те єдине, що насправді є вирішальним для етнічного розвою - стиль мислення і логіку висловлювання, закладені у мову рідного етносу? Де там! Єдине, чого можна добитися від нинішнього інтелектуала - визнання біди, туга за втраченим, вічне нарікання на українську долю, „остання" надія тільки на Бога, яка супроводжується зневірою у словотворчих можливостях української мови - зневірою, що граничить з якоюсь незрозумілою підозрілістю у стосунку до будь-яких пропозицій з боку рідної мови. Ця лінґвістична підозрілість особливо характерна для науковців від наук точних. Більшість цих добродіїв, в усьому иньшому - щирих патріотів, заражені вузько-професійною зарозумілістю куцої логіки точних наук, вщент позбавлені чуття емоційно-митецької широти і неоднозначности процесів підсвідомо-асоціятивного творення мови. Такий звужений педант вимагає (без найменшої рації), щоб українське слово-термін було або прямою калькою, або щоб воно суто формально відтворювало сенс, закодований у чужомовному першоджерелі. При цьому іще вимагають, щоб український термін не звучав надто незвично для збольшевизованого вуха. Попорпавшись хвилинку-другу у своєму небагатому словниковому запасі, горе-перекладач безпорадно розведе руками перед „неспроможністю" української мови і вчинить один з двох лінґвістичних злочинів: або перепише в українському звучанні ро́сийське слово, або перемалює кириличними літерами чужомовний термін. Тим часом, вимога т. зв. „дослівности", чи „понятійної точности", не має сенсу. Так само, як прості, односкладові слова, за своїм походженням, виражають в першу чергу не логіку, а емоцію звучання, яка узгоджена з емоціями чуттєвого сприйняття відповідного предмету чи дії, - зовсім так само і більш, так-би мовити, „інтелектуально насичені" терміни можуть лише приблизно, з великим ступенем довільности, відповідати логіці стислих понять, у них закладених. А тим паче, логіці заформалізованого словотворення. Швидше такі називники (терміни, як частіше кажуть) мали-б викликати свої, українські, асоціяції, які далеко не мусять співпадати з асоціяціями, що виникають при першому учутті чужомовного терміну українським вухом. Це загальновідомі речі для літературного перекладу. Я стверджую, що і науково-технічний переклад так само повинен ґрунтуватися не на тупій логічній кальці, а на ХУДОЖНЬОМУ СПРИЙНЯТТІ. З тим, що до науково-технічного терміну прикипає певний точний зміст, однозначна сутність, до якої слід звикнути, а не виводити її з логіки побудови слова. Альберт Айнштайн стверджував, що справжній фізик мислить не формулами, а о́бразами. Це саме можна сказати і про справжніх математиків, програмістів… вчених від усіх наук. Всі, хто ТВОРИТЬ (в тім числі, і нові поняття, що вимагають нових назв), - є творцями, себто художниками, мистцями, а не просто спеціялістами від рахунків. Тому нові терміни обов'язково навантажені суб'єктивними образами-емоціями: „дивні" кварки - „кольорові", „запашні", „чарівні" (частки, з яких складається світ), „кінки", себто „ґудзі" - все це є строгі терміни, але-ж вони тягнуть за собою певні асоціяції, принаймні попервах, чи не так?
Сказати, що мова - це є засіб спілкування - значить поставити на ній хрест. Ця функція мови є останньою. Важливішими є: виховна, психологічна, звичаєва, евристична. Але найважніше - що мова це є сукупність механізмів творення, з'єднаних в один живий орґанізм. Не та мова старіє і мертвіє, яка виходить з ужитку! Мова може бути мертвою, навіть якщо нею розмовляє 40 мільйонів п'яних рабів. Вирішальними є динамізм, розвиток. Мова, яка не вправляє закладених до неї механізмівсловотворення, а, мавпуючи, користає з чужих - оце щойно справді мертва мова. Мертва задовго до свого зникнення з ужитку.