| ◀ Про зелені садки | Струни. Том 1 під ред. Богдан Лепкий Чолом доземний моїй же таки знаній (Пантелеймон Куліш) |
На чужій чужині ▶ |
|
Я знав тебе маленькою, різвою,
І буде тому вже з півсотні літ;
Ми бачили багацько див з тобою,
Ми бачили і взнали добре світ.
Боролись ми не раз, не два з судьбою,
І в боротьбі осипався наш цвіт.
Од світу ми прегордого відбились,
Да в старощах ще краще полюбились.
Скажи, коли-б вернувсь ізнов той день,
Як бачились у перве ми з тобою,
Чи знов-би ти, співала тих пісень,
Що по світах летять було за мною?
Чи знов би ти, зачувши дзень-дзелень,
На мурозі лягала головою
І слухала музику тих копит,
Що до твоїх несли мене воріт?
О, знаю, що коли-б єси і з раю,
Конця й вінця усіх земних розлук,
Почула, що доріженьку верстаю
До тебе крізь дими пекельних мук,
І серденьком на силах знемогаю,
І падає знеможений мій дух, —
Позичила-б ти крил у Серафима
І ринулась к мені світ за очима.
І в морок зла зі світу чистоти
Метнулась би одним-одна душею…
Перемогла-б нечисту силу ти
Пречистою потугою своєю.
І в парі ми в чудовні висоти
Знялись би знов понад життя грязею,
І після всіх трівог і завірух
Були-б — один блаженно тихий дух.