у того пана, що́ биля нас живе та що́ за його ридваном з-заду трусить-ся у цьвяхованому каптанї та у мережованім брилї, як той вареник зверченім; той здорово пє, а Нечипір іще гірш його. Іще ж таки поки парубковав, то й сюди й туди: було пє ніч, гуляє, з парубками бурлакує, а у день як скло перед хазяїном; і робить, що́ треба, і послуха у всякім дїлї і поважа старого. Коли ж було його на вольній або на вечерницях потасують добре, бо таке задьорне собі було, що до усякого так у вічи і лїзе як тая оса, хоч-би тобі десятський або й сотський, та таки і самому отаману не дуже поважав, так і счепить ся; ну, то й звісно, що йому що́ найгірше і доставалось. Та ще на лихо собі був такий невеличкий, щедушний, та й сили не більш було, як у слїпої попової кобили, що було не здужає у Пилипівку попівських хаптурок по селу возити. Так з ким нї счепить ся, то усяк його попібє, та й прав. А іногдї против лави один пійде, так тут вже достанеть-ся йому на горіхи: пику йому порозбивають, волосься пообривають, одежу — а одежа багатого хазяїна, так добра була — порозривають, та таких йому тусанів надають, та так йому бельбахи повідбивають, що на-силу у-досьвіта рачки до дому долїзе.
Так що́-ж бо? Перед хазяїном відбрешеть-ся: то нічю роя ловив, так бджоли йому пику покусали; то відьма приходила нічю хазяйських коров доїти, а він почав відгонити, а вона перекинулась собакою та кинулась на нього, і одежу йому порвала і усього подряпала. То було старий і вірить і гоїть його, та ще від переляку, щоб не напав переполох, і горілочкою його підпоює. От нашому Нечипору і на руку ковінька! Лежить
