Згорджа́ти, джа́ю, єш, сов. в. зго́рдити, джу, диш, гл. Пренебрегать, пренебречь. Не раз єси, не два добрими людьми згордила. Гол. IV. 275.
Згордува́ти, ду́ю, єш, гл. = Згорджа́ти. Як Катря їм згордувала, засватав другу дівчину. МВ. II. 139.
Згоржа́ти, жа́ю, єш, гл. = Згорджа́ти.
Згори́, нар. 1) Сверху. 2) Вперед. Згори гроші дає. Каменец. у.
Зго́ристий, а, е. Покатый, наклонный. Двір був згористий, і до ґанку треба було під'їжджати трошки під гору. Левиц. I. 457.
*Зго́ристість, тости, ж. Отлогость, скат. Сл. Тутк.
Зго́ристо, нар. Покато. НВолын. и Каменец. у.
Згорі́вка, ки, ж. = Горі́вка. Вх. Лем. 418.
Згорі́ти, рю́, ри́ш, гл. 1) Сгореть. Вкинь його в піч, — нехай згорить! Рудч. Ск. I. 37. Згоріла хижка, згоріла книжка — нічим ворожити. Ном. № 1811. 2) Покраснеть. Щось у віконце стук-стук!… так я й згоріла! МВ. (О. 1862. III. 56). Уразив її заразом двічи в серце. Вона так і згоріла, та й каже… Г. Барв. 106.
Згороди́ти, джу́, диш, гл. 1) Загородить. Не одна баба город згородила. Ном. № 2586. 2) Соорудить, воздвигнуть. Бо хотять же нас поглотити, піч огненну згородити. Чуб. I. 169.
*Згорта́ння, ня, с. Сгребание в кучу, загребание.
Згорта́ти, та́ю, єш, сов. в. згорну́ти, ну́, неш, гл. 1) Складывать, сложить, свертывать, свернуть. Все б тільки сиділа, згорнувши ручки. Рудч. Ск. II. 44. Мати їй убрання хороші та пишні купує, — вона ледві подивиться: згорне та й забуде. МВ. II. 158. 2) О книге: закрывать, закрыть. Згорнувши книгу, віддав слузі. Єв. Л. IV. 20. 3) Сгребать, сгресть. Згорни жар докупи. Гринч.
Згорта́тися, та́юся, єшся, сов. в. згорну́тися, ну́ся, нешся, гл. 1) Складываться, сложиться, свертываться, свернуться. Як мої ручки згорнуться, то тоді твої роскоші минуться. Чуб. V. 517. 2) Сгребаться, сгрестись.
*Зго́ртка, ки, ж. 1) Складка. Желех. 2) О конопле: пучок. Сл. Нік.
Згостри́ти, рю́, риш, гл. Сточить.
Зготовля́ти, ля́ю, єш, сов. в. згото́вити, влю, виш, гл. = Готува́ти, зготува́ти. Ягідочки рвала, цибульку щипала, — я ж тому хлопчині снідать зготовляла. Мил. 110.
Зготува́ти, ту́ю, єш, гл. Состряпать, изготовить. А я йому ранесенько снідати зготую. Маркев. 68. Зготувати обід. Рудч. Ск. II. 204.
*Згра́бний, а, е = Зґра́бний.
Зграсува́ти, су́ю, єш, гл. Уничтожить до основания. Аф. 451.
Згра́я, ра́ї, ж. Толпа, скопище 2) Шайка. К. Досв. 82. За ним, було, ціла зграя людей: і охотничі, і псарі, і доїжджачі. Рудч. Ск. II. 202. Кидав п'яній зграї золоті червінці. Мир. ХРВ. 92.
Згре́бло, ла, с. Скребница.
Згребти́, ся. См. Згріба́ти, ся.
Згриз, зу, м., и згри́за, зи, ж. = Згризо́та. Вх. Зн. 21. Вх. Лем. 418.
Згриза́ти, за́ю, єш, сов. в. згри́зти, зу́, зе́ш, гл. 1) Сгрызать, згрызть, *загрызать, загрызть. Там його лисиці і згризуть на смерть. Рудч. Ск. 133. 2) Изгрызать, изгрызть.
Згризо́та, ти, ж. = Гризо́та 1. Не лежала ні дня, ні години: лиш сухоти да згризоти на личку змарніли. Чуб. V. 210.
Згри́зти. См. Згриза́ти.
Згріба́ти, ба́ю, єш, сов. в. згребти́, бу́, бе́ш, гл. Сгребать, сгресть.
Згріба́тися, ба́юся, єшся, сов. в. згребти́ся, бу́ся, бе́шся, гл. 1) Быть сгребаемым, сгребаться, сгрестися. Чоловікові коситься легко, утроє само ляга, само і згрібається, само і в'яжеться. Мнж. 127. 2) Быть в силах грести. Бач, який вітер, як грає Дніпро, — тепер не згребешся. Черк. у.
Згрібни́й, а, е. О полотне: более толстое. Полотно грубше називаєся згрібне, а тонше чесане. Шух. I. 259.
Згрі́б'я, б'я, с. Пакля, охлопки (более грубые). Вх. Уг. 249.
Згрі́зна, нар. Грозно. Не говоріть згрізна до мене. Г. Барв. 344.
Згрі́зність, ности, ж. Строгий вид. Старшині тра згрізність мати. НВол. у.
Згрізну́тися, ну́ся, не́шся, гл. Стро-
