Зво́зити, жу, зиш, сов. в. звезти́, зу́, зе́ш и звози́ти, жу́, зиш, гл. Свозить, свезти в одно место. Кілько в небі зірочок, тілько на полі кіпочок. Суди, боже, звозити, в велику скирту зложити. Чуб. III. 246. Волів одробила, пшеницю звозила. Чуб. V. 824.
Зво́зитися, жуся, зишся, сов. в. звезти́ся, зу́ся, зе́шся и звози́тися, жу́ся, зишся, гл. Свозиться, свезтись. Ще дівчина богу не молилась, козакова пшениця звозилась. Мет. 28.
Зволе́ння, ня, с. Соизволение. Як панське зволення. Ном. № 4948.
Зво́лити, ся. См. Зволя́ти, ся.
Зволіка́ти, ка́ю, єш, сов. в. зволокти́, лочу́, че́ш, гл. 1) Стягивать, стянуть, совлекать, совлечь. Зволік дошки ув їдне місце. Гринч. *2) — з чим. Делать проволочку. Та він усе з тим ділом зволікав, — хто зна, коли й зробить. Лип. у., с. Ситківці. Ефр.
Зволіка́тися, ка́юся, єшся, сов. в. зволокти́ся, чу́ся, че́шся, гл. 1) Подниматься, подняться с трудом, вставать, встать с трудом. Довго спав на сіні в клуні, аж над вечір зволікся і потяг до церкви. Гринч. *2) — з чим. Медлить, мешкать. І справді нічого зволікатись. Тобіл. «Суєта».
Зволо́к, ка, м. Спуск с горы. Миус. окр.
Зволокти́, ся. См. Зволіка́ти, ся.
Зволочи́ти, чу́, чиш, гл. 1) Стянуть, стащить, собрать. Та хотять байраки рубати, ізрубавши, зволочити, зволочити й запалити. Мет. 367. Ой я ж тії співаночки з жита зволочила. Гол. IV. 466. 2) — що́. Таскать по чему. Чоловік (цигана бивши) двір ним увесь зволочив. Мнж. 115. 3) Совратить, развратить. Говорять люде, що ти дівчину зволочив. — Не я її зволочив, но мої чорні брови. Чуб. V. 237.
*Зво́льна, нар. Медленно. Ще як звольна він говорить, то його розібрати можна, а як забалакає швидко, то я вже нічого не розумію. Крим.
Зволя́ти, ля́ю, єш, сов. в. зво́лити, лю, лиш, гл. Соизволять, соизволить, позволять, позволить. Покохав я дівчину, а батько не зволяв брати її. О. 1862. VIII. 11. Ох, вовче братіку, зволь же нам хоч пісню заспівать. Рудч. Ск. I. 5. Нащо ж бог зволив серце дати, коли ся бідним не вільно кохати. Чуб. V. 117.
Зволя́тися, ля́юся, єшся, сов. в. зво́литися, люся, лишся, гл. 1) Изволить. Уже зволялися читати, що в голові у них гуло. Котл. Ен. IV. 64. 2) Зво́льтеся! Сделайте одолжение, пожалуйста. Кв. Драм. 268.
Зво́мпити и зво́нпити, плю, пиш, гл. Оробеть, пасть духом, смутиться, потерять надежду. Пандар погибель бачив брата, злякався, звомпив, замішавсь. Котл. Ен. V. 73. Не звомпив же й січовик, на п'ядь не одступив і сміло дивиться чоловікові в вічі. Стор. МПр. 10. Всюди про козацьке щастє звонпили. К. ЦН. 277.
Звоне́ць, нця́, м. Раст.: а) Rhinanthus crista galli. Лв. 101. б) Rhinanthus minor. в) Campanula ranunculoides. Лв. 97. Як в житі кукіль, то хлібові покій, а як звонець, то му конець. Ном. № 10139.
Зво́ник, ка и пр. = Дзво́ник и пр.
Звонки́, ків, м., мн. Бубны, бубновая масть.
Звоно́к, нка́, м. 1) = Зво́ник. 2) Раст. Campanula persicifolia. Лв. 97.
Звоно́чок, чка, м. 1) Ум. от звоно́к. 2) Мн. Раст. Campanula sibirica. Лв. 97.
Зво́нтпити, плю, пиш, гл. = Зво́мпити. К. ЧР. 371.
*Зворика́ти, ка́ю, єш, гл. Ворчать как дикий зверь. Желех.
Зворо́т, ту, м. 1) Поворот. А де рубав? — питають стрівши кого з дровами, або з деревом. Як скаже: на зворотах, то се украв десь; де звернув з дороги, там і вирубав. Гринч. I. 232. 2) Оборот. На зворо́т. Наоборот. І все робили на зворот: що строїть треба, те ламали. Котл. Ен. IV. 64. 3) Возвращение.
Зворо́та, ти, ж. Межа, оставляемая на поле для проезда.
*Зворо́тич, ча, м. Место соединения концов обода в колесе. Харьк. г. Сл. Яворн.
*Зворо́тний, а, е. Возвратный. Сл. Нік. Зворотний тиф. М. Левиц.
*Зворо́тній, я, є. Обратный. Сл. Нік.
