Словник української мови (1927)/дзвоник
◀ дзвонець | Словник української мови Д дзвоник |
дзвонити ▶ |
|
Дзво́ник, ка, м. 1) = Дзвіно́к в 1 знач. Коні помчали, дзвоники задзвеніли. Кв. 2) Мн. Дзво́ники. Раст. Колокольчики, Campanula persicifolia, Campanula trachelium, Convolvulus sepium L., Linaria genistaefolia Mill. См. Дзвіно́к, дзвіно́чок. Ум. Дзво́ничок. Ком. II. 81.