до р. 1905 було заборонено видавати на україньскій мові книжки і часописи, тай тепер конфіскують наші книжки і часописи. І се є доказом, що наша мова і росийска не є та сама, бо колиб справдї так було, то уряд росийский не переслїдував би так остро і беззглядно україньскої мови.
І тут в Австриї (в Буковинї і Галичинї) мова нашого народу була довший час упослїджувана. Але і тут знайшли ся люди, що пішли слїдом Котляревского і видвигнули нашу мову назад в письменьство. В Галичинї більше як перед 60 роками перший почав писати чистою народною мовою поет Маркіян Шашкевич. Він видав 1848 р. першу тодї книжку на народній мові п. з. „Русалка Днїстрова“.
На Буковинї першим чоловіком, що 50 лїт тому впровадив чисту народну руську мову до письменьства, до книжок — був славний буковиньский поет Осип Юрій Федькович.
Бачимо отже, що доки мова нашого народу була упослїджена, доти не було у нас письменьства. Якже народна мова дісталась до книжок, то з тою мовою відродилось наше письменьство, а в слїд за тим поширили ся просьвіта і осьвідомленє народа. Виступили талановиті письменники. На Українї по Котляревскому Квітка-Основяненко, Гулак-Артимовский, Гребінка, Гоголь, П. Кулїш та Тарас Шевченко, котрий на рідній своїй народній україньскій мові виспівав ґенїяльні, прегарні поезиї і піснї. Они захопили, одушевили, та пробудили до нового житя увесь наш великий україньский народ! Тарас Шевченко, сей найбільший наш поет міг лише на рідній народній мові так могучо і так до серця промовити нашому народови.
В Галичинї також по Шашкевичеви виступили нові письменники. Устиянович, Володимир Шашкевич, а в новійших часах такий великий письменник, як Іван Франко, Стефаник і и.
