112
16-го лютого 1924
ЛІТОПИС
з далеких золотих колосистих нив легко хитався червоний мак сну.
Зближалося богате жниво.
|
І знов зацвили рожі. На широкій стежці у великім городі здержався веселий поїзд. Нера аванзували. Він був запряжений не до візка з ляльками, а до справжнього діточого візочка. Стояв терпеливо й тихо, а Несі затягала на його дужому лобі останню спряжку. Стара Анна нагнулася під вузку будку і поправляла ще подушки, на котрих лежала безіменна дівчинка з великими розкритими очима. Несі гукнула: „Гайта, вйо, старий Неро!“ і повним поваги кроком пустилася каравана в свою щоденну подорож.
Рудольф і Інес, ще краща ніж перше, сперта на його рамя, приглядалися всміхаючись, а потім пішли своєю дорогою. Перебилися здовж муру між корчами і зупинилися перед брамою. Все ще зачинена стояла. Але гілля не звисало вже як перше, поставлено каблуки, так що можна було пройти, мов крізь тінистий; листястий хідник. Хвилину слухали ріжноголосного співу пташків, котрі жили за муром в тихій пустелі. Нараз дрібні, але сильні руки Інес повернули ключем у замку і скрипливий засув відскочив. Порхнули птахи і — зробилося тихо. Брама була відчинена тільки на широкість долоні; від середини обмотало її цвитуче галуззя; Інес силувалася, щось хрупотіло і шелестіло, але брама не відчинялася дальше.
„Поможи!“ сказала врешті всміхнена і втомлена споглядаючи на свого мужа.
Мужеська рука відчинила браму на розтвір; Рудольф старанно розхилив порозриване галуззя на оба боки і перед ними в повнім сяєві сонця замерехтіла рінею вкрита дорога; злегка, ніби тої місячної ночі йшли між темнозеленими коніферами, попри центрофолії, котрі сотками цвітів добувалися зпоміж дикого зілля, аж дійшли на кінци стежки до знищеної тростяної хати, перед котрою клємати обснували геть цілу лавку. Під дахом, так як минулого року, ластівка звила собі гніздо і без страху вилітала і влітала туди. Що говорили з собою? — І для Інес була це тут тепер свята земля. Змовкли і наслухували жужжання комах, що в пахощах літали. Рудольф чув це перед кількома роками, все так було. Люди вмирали, а не вжеж ті малі музики були безсмертні?
„Рудольф, — почала знову, — я щось відкрила. Візьми першу букву мого імени і поклади її на кінець, що з того вийде?“
„Несі!“ сказав сміючись. „Це дивно складається.“
„А бачиш! Так тоді Несі має моє їмя. Чи-ж не годиться тепер, щоби моя дитина дістала імя її матери. — Марія! Це звучить так добре й лагідно; знаєш, це не байдуже якими іменами кликати дітей!“
Хвилину мовчав.
„Не граймося такими справами!“ сказав і сердечно глянув в її очи. „Ні, Інес; навіть обличе маєї дорогої дитини не повинно перемальовувати мені її образу. Ані Марія, ні Інес, так як хотіла твоя мати, не буде зватися дитина. І Інес я хочу також мати тільки одну на світі.“
А по хвилині додав: „А тепер ти певно скажеш, що маєш упертого мужа?“
„Ні, Рудольф, я скажу тільки, що ти є справжній батько Несі!“
„А ти, Інес?“
„Підожди; я буду теж твоєю справжньою жінкою! Але —“
„Яке ще але?“
„Не зле, Рудоль! — Але — як колись минеться час, — бо колись все таки прийде кінець — коли ми всі будемо там на тім світі в котрий ти не віриш, а котрого може все таки сподіваєшся, — там, куди вона пішла перед нами, тоді“ — тут вона піднялася до нього і обняла його обома руками — „тоді не відтручуй мене, Рудольф! Не пробуй навіть того — бо я не покину тебе!“
Пригорнув її кріпко до себе і сказав: „Робім, що близько перед нами; це найкраще, що чоловік і сам може робити і навчити других.“
„Себто?“ спитала.
„Жиймо, Інес; так гарно і так довго, як тільки можемо!“
Нараз почули діточі голоси від брами; дрібні до серця промовляючі звуки, котрі ще не були словами і ясне „Гей! Га!“ — сильний голос Несі. Весела будучність хати з Нероном замість коня і під опікою старої служниці вїздила в город минулого.
З німецького переклав Б. Лепкий
Стор.
97 |
98 |
З ЧОГО ЖИВЕ ПОЕТ — ПРОФ. ДР. МАКСА Й. ВОЛЬФА |
101 |
ТЕОФ. РОМАНОВИЧКА — БОГДАНА Л. |
102 |
УКРАЇНСЬКІ СПРАВИ 1649 ПО „ФРАНЦУЗЬКІЙ ҐАЗЕТІ“ — І. БОРЩАКА |
104 |
ЗАОЧНА ОСВІТА — ПРОФ. В. КОВАЛЯ |
105 |
ФЕЛІКС ЛЮШАН — З. КУЗЕЛІ |
107 |
ДАВИД ФРИДРИХ ШТРАВС — К. Е. |
108 |
ТЕАТРАЛЬНА ХРОНІКА — О. Г.-Л., З. К. |
108 |
108 |
MISCELLANEA |
108—109 |
МУЗИЧНА ХРОНІКА — А. РУДНИЦЬКОГО |
109 |
109 |
109 |
109 |
МІЙ РІДНИЙ КРАЙ — ВАСИЛЯ НЕКРАСЕВИЧА |
110 |
VIOLA TRICOLOR — ТЕОДОРА ШТОРМА — (КІНЕЦЬ) |
110 |
ОГЛЯД ЧАСОПИСІВ — З. К. |
НА ОБГОРТЦІ |
НА ОБГОРТЦІ |
ОБРАЗКОВИЙ ДОДАТОК (З СУЧАСНИХ ЖІНОЧИХ МОД) |