лів пускати. Та й ні на часиночку не дав собі одпочинку. Де козаки чи кашу варили, чи круг огнища за салом на спичка́х сиділи, тихії речі не про що́ вже, як про чорну раду ведучи́, він до їх і пристане; і як спом'я́не старого Хмельницького, як тоді в козаків була воля й дума єдина, то козацтво наче й протверези́ться. А іншій громаді Христову притчу розкаже, схиляючи буії душі до кротости та до любови; то козаки, так як тії бджоли од кропила, погудуть та й осядуть.
І добре б воно було; може б, Шрам і до кінця козаків утихомирив, так отже — як за тим сіятелем по ниві, так і за Шрамом паволоцьким слідом ходив диявол і всівав пле́вели в пшеницю. А той диявол не хто був, як поли́гач Брюховецького Вуяхевич. Надувшись мов той сич, прохо́див він із своїми підручниками мимо козацькі купи, і, бачся, нічого злого й не діє, тільки то там то сям щоне́будь блявкне, та так же то козаків гірким словом зневажає, так їм те нещасне панство та гетьманство в вічі тиче, що козаки, прислухаючись, тільки уси кусають. І як от рибалка, їздячи човном, кукольван розсипає, так той потайни́й зрадця Вуяхевич розсипав гіркі слова в козацькії душі.
Аж ось наступила темна, глуха ніч; і добре й зле опочило. Чи спав же то Сомко гетьман, чи ні, а Шрам не змигнув оком і на годину. Ніхто б не розказав, ніхто й не списав би всіх його думок. З тяжкою од клопоту головою, ходив він од варти до варти, частенько поглядаючи против Романовського Кута. А в Романовського Куті широкі дуби́ од огнищ світяться; через поле чути глухий гомін; ячать здалеку людськії голоси, наче та хвиля на морі перед лихою бурею.
Розкажемо ж тепер, що діялось у дому в Гвинтовки, як отак працював наш паволоцький Шрам. Мабуть, тоді вже така година була, що й тут я́кось не було ладу ні між жінками, ні між чоловіками. У жіночій громаді не йшла влад ота княгиня, жона Гвинтовчина. Одно, що вона пані великого коліна, а друге, що з діда, з пра-
