ячати

ячати

Яча́ти, ячу́, ячи́ш, гл. 1) Кричать по лебединому. АД. I. 253. Піди ти степом по над Дніпром, послухай ти, чуро: чи то гуси кричать, чи лебеді ячать. АД. I. 248. 2) Кричать, шумѣть (о многихъ людяхъ). АД. I. 216. Ви, турки-яничари, помаленьку ячіте, мого вірного клюшника не збудіте. АД. I. 213. Через поле чути глухий гомін, ячать здалеку людські голоси. К. ЧР. 314. Уже пізно, а й досі діти ячать. Лебед. у. См. Якотіти.

Словарь української мови / упоряд. з дод. влас. матеріалу Борис Грінченко. Берлін: Українське слово, 1924