Сторінка:Кулик Іван. Антологія американської поезії. 1928.pdf/273

Ця сторінка вичитана

Деякі дими бог кинув на працю —
Краяти небо й лічити наші роки
Й співать у таємницях наших лічб;
Співать свої ранки й співати свої вечори,
Співати стару пісню вогнища:
 Хоч відкрийте душника.
 Хоч закрийте душника —
 Дим однаково йде в гору у димар.

Дим міського обрію на захід сонця,
Дим сільського тьмяного виднокругу —
 Вони крають небо й лічать наші роки.

.  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .
Дим червоно-цегляного пороху

 В'ється шрубом
 Геть з димарів
До захованого мерехливого місяця.
Це, — сказав залізний шворень до чавунної вагранки, —
Це жаргон вугілля й криці.
Денна зміна його доручає нічній зміні,
Нічна зміна доручає його назад.

Нумо розуміти хоч наполовину
Звуки того жаргону.
 По ливарнях і рокатках,
 У гармідері й гласі гут
 Дим зміняє свої тіні,
 Й люди зміняють свої тіні;
 Негр, італієць, чужинець змінюються.