Сторінка:Жерела до історії України-Руси. Том 12. Матеріали до історії української козаччини. Том 5. Акти до хмельниччини (1648-1657) (1911).djvu/63

51

примасови свою вірительну грамоту та перебрати на себе ту задачу, яку мав сповнити висланий посол, щоби не стягнути на цїсарський двір закиду байдужности зглядом польської держави в так важній справі; се міг тим лекше зробити, що тепер, в часї елєкції, навіть по виявленю свого посольського характеру міг на дальше остати в Варшаві. В перших днях падолиста мав авдиєнцію в соймі і поручив від імени цїсаря вибір обох королевичів, не висказуючи ся явно нї в хосен одного, нї другого^[1]. За отеє переступленє інструкції та дїланє на власну руку стрітила його відтак з боку віденського двора остра нагана^[2].

Що йно 6 падолиста дістав Лїзоля звістку про се, що Ґрана вже в Кракові та незабаром наспіє до Варшави. 10-го стрінув ся з ним в місцевости, в якій Ґрана тимчасово задержав ся, та повідомив його, що вибір ще досї не відбув ся та що через се його приїзд випав ще зовсїм в пору. А що тепер загальне заворушенє та кождої днини можна надїяти ся проголошеня вибору, радив, щоби посол, не вижидаючи святочного привитаня, котре може забрати багато часу, зараз-же переїхав до призначеного для нього приміщеня в лїтнім королївськім замку під Варшавою. Так і стало ся. Другої днини (11-го) хотїв Ґрана відвідати обох королевичів. Однак Лїзоля, вернувши домів, застав картку від Алєґреті з вістю про уступленє Карла. Ся вість поразила його тим більше, що до останньої хвилї вважав вигляди обох королевичів-братів меньш-більш рівними і нїяк не надїяв ся такої розвязки справи. Тепер треба було зробити щось на швидку руку, щоби надати цїсарському впливови хоча-би позір реальної вартости. Нарадивши ся з Ґраною, поїхав Лїзоля до Карла, щоби розвідати докладно, як стоять справи та жертвувати йому посередництво цїсарського посла бодай при уложеню умови з Іваном Казимиром. Та вже й на се було за пізно, бо умова вже була заключена. Із-за сього цїла дїяльність маркґрафа Ґрани обмежила ся лише на залагодженє офіціяльної части свого посольства. 13 падолиста промовляв в соймі та в супереч до недавної промови Лїзолї поручив в імени цїсаря вибір Івана Казимира^[3]  Само по собі зрозуміле, що ся промова

1. Лист Лїзолї до ґр. Травтмансдорфа з 31 жовтня, Акти ч. 37.
2. Gutachten der Räte з 17 і лист Фердинанда III до Лїзолї з 22 падолиста. Акти ч. 33 і держ. архів у Відни, Polonica.
3. Лист Лїзолї до ґр. Травтмансдорфа з 14 падолиста; звіт Ґрани з 15 січня 1649, Акти ч. 38 і Акти ч. 52.