уменши́тися, шу́ся, ши́шся, гл. Уменьшаться, уменьшиться. Зачала ся жовнарева мошонка вменшати. Гол.
Умере́жити, жу, жиш, гл. 1) Украсить узорами. 2) Уплесть, съѣсть. Сім пирогів умережу та ляжу — полежу. Харьк. у. Сей кусок як умережиш, так і піч перележиш. Ном. № 12203.
Умерле́ць, умерця́, м. Мертвецъ. Желех.
Уме́рлий, а, е. Умершій. Поможе, як умерлому кадило. Ном. № 5668. Горить, як за умерлого душу. Ном. № 14046.
Умерли́ни, ли́н, ж. мн. Актъ смерти и сопряженные съ нимъ нар. обряды. Рк. Ленин. А що похорон, хрестини, вмерлини, то я (дяк) одправлю. Грин. III. 577.
Умертви́ти, влю́, ви́ш, гл. Умертвить. Ходив (упирь) у село і вмертвив парубка одного і дівку. Грин. II. 99.
Уме́рти. См. Умірати.
Уме́ртися, умре́ться, гл. безл. Умереть. Умреться, так все минеться. Ном. № 2433.
Уме́рчик, ка, м. = Умерлець. Желех.
Умести́, ту́, те́ш, гл. Замести, занести (снѣгомъ). Стоїть копиця на току, тіки верх видно, а то вся вметена. Черн. г.
Умета́ти, та́ю, єш, гл. Вбросить. На Свиридона лякають у садку дерево сокирою і приказують: „як не родитимеш, то зрубаю і в піч уметаю“. Грин. II. 21.
Умети́ти. См. Умічати.
Уме́ць, умця́ и умцю, м. Ум. отъ ум. У його умцю за дурну вівцю. Ном. № 6262.
Умива́льний, а, е. Умывальный. Моя вмивальна чаша. К. Псал. 137.
Умива́льниця, ці, ж. Умывальникъ. Ісус налив води в умивальницю. Єв. І. XIII. 5.
Умива́ння, ня, с. Умываніе. Ум. Умива́ннячко. Вибілило личко умивиннячко. Чуб. III. 145.
Уми́ваний, а, е. Умытый. Наша Галя як краля, — та душа не вмивана. Ном.
Умива́ти, ва́ю, єш, сов. в. уми́ти, уми́ю, єш, гл. 1) Умывать, умыть. Умивай же біле личко дрібними сльозами. Шевч. При одній свічі личенько вмивав, при другій свічі шатоньки вбірав. Гол. Ввійшла в хату, Катерина їй ноги умила. Шевч. 114. Вмива́ти ру́ки від чо́го. Отказываться отъ чего. Теперка вмивають руки від поля, а потому буде казати, що поля нема. Камен. у. 2) Сносить, снести водой. Як вода́ вми́ла (що, кого). Исчезъ безъ слѣда. Рудч. Ск. I. 81.
Умива́тися, ва́юся, єшся, сов. в. уми́тися, уми́юся, єшся, гл. Умываться, умыться. Вмивайся, молися та за хліб берися. Ном. № 4114. Лебідь буде купатися, а лебідочка вмиватися. Нп. Так і вмиється слізоньками. МВ. (О. 1862. III. 49).
Умика́ти, ка́ю, єш, сов. в. умкну́ти, кну́, не́ш, гл. Убѣгать, убѣжать, уходить, уйти, удрать. Ставайте отам, бо тудою вовк умикатиме. Волын. г. Тоді хоч умикай із хати. О. 1861. III. 87. Та й з хати сам умкнув. Г. Арт. (О. 1861. III. 82).
Умика́тися, ка́юся, єшся, гл. Вмѣшиваться. Я вже в діло до сестри та брата і не умикалась. Рк. Левиц. Миргор. у. Слов. Д. Эварн.
Умикну́ти, ну́, не́ш, гл. Съѣсть. Як вони (воли) в мене умикнули за ввесь день хоч отаке стебло, то най мені очі з лоба вибере, а ти кажеш: худі! хиба за день не похуднуть. Каменец. у. (Лобод.).
Уми́лити, лю, лиш, гл. Взмылить (лошадь). Умиливши добре коня і поверта до нас. Стор. II. 22.
Умилосе́рди́ти, джу, диш, гл. Умилостивить, умилосердить, сдѣлатъ милосерднымъ. Робитиму, робитиму поки сили.... Може вгожу, може вмилосерджу. МВ. (О. 1862. III. 62). Устав тоді Фінес і вмилосердив Бога, — минули болесті, не мерли більше люде. К. Псал. 246.
Умилосе́рди́тися, джуся, дишся, гл. Умилосердствоваться, умилостивиться. Сусе, Сину Божий, відпусти нам гріхи; а умилосердися над нами. Kolb. II. 284.
Умилости́вити, влю, виш, гл. Умилостивить, сдѣлать милостивымъ. Щоб його як-небудь умилостивити, вклонився йому. Стор. I. 149.
I. Умина́ти, на́ю, єш, сов. в. ум'я́ти, умну́, не́ш, гл. 1) Выминать, вымять, измять, умять. 2) Уплетать, уплесть. Так уминає, що аж за ушима лящить. Грин. I. 125. Лев уминав за сніданням ягня. Гліб. Сижу собі в кінці стола, курча уминаю. Чуб. V. 655. Не журиться Антін об тім: батько вмірає, а він блина вминає. Ном. № 4997.
II. Умина́ти, на́ю, єш, сов. в. умину́ти, ну́, не́ш, гл. 1) Проходить, пройти мимо. 2) Пропускать, пропустить, опускать,
