Словарь української мови (1924)/умічати

by Борис Грінченко

◀ уміцняти

Словарь української мови Борис Грінченко У умічати

умішати ▶

Берлін: Українське слово, 1924

Уміча́ти, ча́ю, єш, сов. в. умети́ти, мечу́, ти́ш и умі́тити, мі́чу, тиш, гл. Замѣчать, замѣтить, примѣтить. Кажу ж вам — не вмітив їх гаразд — в чому одіті, а так — довга одежа. Новомоск. у. (Залюб.). Я не вмітив, чи була вона п'яна, чи ні. Екат. у. (Залюб.). Я не вмічала, чи були там сліди, — мені й байдуже. (Залюб.).Швидко бігли, — затим не можна було їх умітити, які вони були собі на вид. Новомоск. у. І Пилипиха вже вмічати почала, що дома він не говорить і смутує. МВ. II. 174.