какъ кора. Так побив, що сорочка на йому вкоріла, — т. е. въ крови засохла. Черн. у.
Укороно́вувати, вую, єш, сов. в. укоронува́ти, ну́ю, єш, гл. Короновать, возлагать, возложить корону. Змалював би я собі двоглавого, або хоть укоронованого орла. К. ХП. 33.
Уко́рливий, а, е. Укоризненный.
Укори́ти. См. Укоряти.
Укороти́ти. См. Укорочати.
Укороча́ти, ча́ю, єш, сов. в. укороти́ти, чу́, ти́ш, гл. Укорачивать, укоротить, сокращать, сократить. Та вже ж чи вкорочать свій вік, то вкорочай в шинку над бочкою горілки. Г. Арт. (О. 1861. III. 112). Укоротив я вам віку. Шевч. 204. — ходи́. Замедлять, замедлить шагъ. Христя трохи вкоротила ходи. Мир. Пов. II. 43.
Укорпну́ти, ну́, не́ш, гл. = Уколупнути.
Укори́ти. См. Укоряти.
Укоря́ти, ря́ю, єш, сов. в. укори́ти, рю́, ри́ш, гл. Укорять, укорить. Будеш ти мене в вірі христіянській укоряти. АД. I. 212.
Укосну́тися, ну́ся, не́шся, гл. Привязаться. Сидить чернець, Богу молиться, — як укоснулись до його чорти! Почали скушать його. Грин. II. 11.
Укоси́ти, шу́, сиш, гл. Накосить. Укоси, братіку, трошки трави на городі, — теляті дати.
Укоси́тися. См. Укошуватися.
Уко́сом, нар. Косо. Ой знати, знати, хто з кого кпиться, здалека сідає, вкосом дивиться. Гол. I. 314.
Уко́ськати, каю, єш, гл. Укротить, успокоить, уговорить. Сам дід утомивсь, поки бабу укоськав. Грин. III. 343. Може вдвох з Цвіркункою чи не вкоськаємо Марусі. О. 1861. XI. Кух. 20.
Укоти́ти, ся. См. Укочувати, ся.
Укоти́тися, чу́ся, тишся, гл. = Окотитися (объ овцѣ). Шух. I. 141. Барани валують вівці, від чого ті стають кітні і не дають молока, аж укотяться. Шух. I. 210.
Укоха́ти, ха́ю, єш, гл. Полюбить.
Уко́чувати, чую, єш, сов. в. укоти́ти, укочу́, тиш, гл. 1) Вкатывать, вкатить. 2) Укатывать, укатать. Дорога вкочена. 3) Вкатываться, вкатиться. Обідньої доби саме пані вкотила, як на колесах. МВ. I.
Уко́чуватися, чуюся, єшся, сов. в. укоти́тися, укочу́ся, тишся, гл. Вкатываться, вкатиться. Покотився тоді сліпуючи та й укотивсь у лисиччину норку. Грин. I. 178.
Уко́шуватися, шуюся, єшся, сов. в. укоси́тися, шу́ся, сишся, гл. Захватывать, захватить при косьбѣ часть чужаго сѣнокоса. Вони укосюються в її луку. Харьк. у.
Укра́вка, ки, ж. Кусокъ остающейся отъ кроя матеріи. Шиють, вишивають дорогі сукні; укравочки на подарочки, обрізочки на цвіточки. Мет. 343. Ум. Укра́вочка.
Украда́тися, да́юся, єшся, сов. в. укра́стися, укра́дуся, дешся, гл. 1) Избѣгать, избѣгнуть встрѣчи съ кѣмъ, уходить, скрываться, скрыться. Його вона шукала — побачитись, а він украдався, та й не бачила таки. Лебед. у. 2) Пробираться, пробраться, прокрасться, вкрасться. Увечері якось укрався в сіни. О. 1862. I. 33. Та недосвіт перед світом в садочок укрався. Шевч. 651. Вкралося горе. Шевч.
Укра́дьки, нар. Украдкой. Украдьки не роби. НВолын. у.
Украї́на, ни, ж. 1) = Країна. Прибудь, прибудь, мій миленький, з україн далеких. Нп. Ой по горах, по долинах, по широких українах, ой там козак похожає. Нп. 2) Украйна, Малороссія — страна, заселенная украинскимъ народомъ, Так звана по письменські Мала Россія, а по народньому Україна. К. ХП. 116. Зажурилась Україна, що нігде прожити: гей витоптала орда кіньми маленькії діти. АД. I. 73. Як із день-години зчинилися великі війни на Україні. АД. II. 3. Та немає лучче, та немає краще, як у нас на Вкраїні: та немає ляха, та немає пана, немає унії. АД. II. 49. Наша дума, наша пісня, не вмре, не загине, — от де, люде, наша слава, слава України. Шевч. 46. Настав инший порядок на Вкраїні, як почали князьки-Русь її оберегати, з неї собі данину брати і своєю, Руською землею її називати. К. (О. 1861. IX. Исторія України. 86). Ум. Украї́нонька, украї́ночка. О. 1862. IX. 109; 1861. IX. 9.
Украї́нець, нця, м. Украинецъ. Сами ж себе ми зовемо українцями, та рідну землю Україною. К. Хм. 9.
Украї́нка, ки, ж. Украинка. Густий
