я сторожкий.... і миш не пробіжить, щоб я не почув. Г. Барв. 193.
Сто́рожко, нар. Осторожно. (О. 1862. I. 81).
Сторо́жність, ности, ж. Стороженье, карауленье. Посадимо ми, братця, (на вози) по семи молодців, а по восьмому поганялчику, по дев'ятому кашоварничку, а по десятому для сторожности. КС. 1882. XI. 231.
Сторожо́вня, ні, ж. Сторожка, комната, будка для сторожа. Черн. у.
Сторожо́к, жка́, м. Въ водяной мельницѣ: каждый изъ двухъ столбиковъ, за которыми движется заставка. Черн. у.
Сторожува́ти, жу́ю, єш, гл. Дѣлать сторожі. См. Сторож 3. Вас. 151.
Сторона́, ни́, ж. 1) Страна, земля. Помолись за мене Богу, мій ти сину, на тій преславній Україні, на тій веселій стороні. Шевч. Своя́ сторона́. Родина. Тільки замітиш свою сторону, дак і кажи „тпру“! Рудч. Ск. I. 72. Чужа́ сторона́. Чужбина. Полетів орел до чужих сторін. Мет. 108. Да вже ж мені да докучила да чужая да сторононька. Лукаш. 2) Сторона, бокъ. Єсть десь річка Жовтенька. То по одну сторону заход-сонця стояли жовніри, а против сонця стояли запорожці. ЗОЮР. I. 100. Із якої тебе, брате, сторононьки ждати: чи од чистого поля, чи од Чорного моря. Макс. Стороно́ю. Въ сторонѣ, на сторонѣ. Стороною дощик іде. Ном. № 13961. Стороною люде сплять, вони за нас говорять. Чуб. у. 270. Всіма́ сторона́ми. Со всѣхъ сторонъ. Славне було Запорожжя всіма сторонами. Лукаш. Осторонь. Въ сторонѣ. Зміев. у. 3) Партія. До зострінуться в шинку чи на дорозі то й затнуться: „чия сторона?“ „А ти чия?“ „Васютина“. „Геть же к нечистому, переяславський крамарю“. К. ЧР. 25. Ум. Сторі́нка, сторі́нонька, сторі́ночка.
Сторо́нній, я, є.Посторонній, чужой. Стороннії люде. Шевч.
Сторопи́тися, плю́ся, пишся, гл. Испугаться отъ неожиданности, потеряться, оторопѣть. Батько впали на землю, наче неживі, ми сторопилися біля них. Новомоск. у.
Сторопі́ти, пію, єш, гл. = Сторопитися. МВ. II. 203.
Стору́кий, стору́чний, а, е. Сторукій. Батьку, брате! чом я не сторукий? Шевч. Тисячі свічок палали в сторучних лихтарах. Стор. М. Пр. 74.
Сто́рцом, нар. = Сторч 2. Цеглу ставити сторцом, чи класти плазом. Кам. Под. у.
Сторцюва́ти, цю́ю, єш, гл. 1) Торчать. Щоб скиба не сторцювала. 2) — снопи́. Ставить снопы стоймя. От і знакомі жнуть, сторцюють снопи, божу благодать. Св. Л. 45. См. Сторчити.
Сторч, нар. 1) Внизъ головою, вверхъ ногами. Сторч головою — догори ногами. 2) Перпендикулярно, стоймя, отвѣсно. І зачало човни бурхати, то сторч, то на бік колихати. Котл. Ен. IV. 8. 3) — диви́тися, зирну́ти, погляда́ти. Смотрѣть, взглянуть, посматривать изподлобья, сурово, недружелюбно. Старий насупить брови, зирне на його сторч та й каже: нехай лишень виясниться, бач, нахмарило. Кв. Сторч на море поглядає. Шевч.
Сторча́к, ка́, м. 1) Торчащій человѣкъ или предметъ. Оступіться, сторчаки!… Оттак, як бачите, стовбичать. Ном. № 12839. 2) Обрубки стволовъ травянистыхъ растеній. 3) Сторчака́ да́ти. Упасть внизъ головой. Як сіпне, то так і дав сторчака аж під стіл. Св. Л. 181. То-же значеніе: лови́ти сторчаки́. Чи й у вас, як у нас ловлять хлопці сторчаки? Грин. III. 648.
Сторчака́, нар. Внизъ головой. Він як посковзнеться, то так сторчака туди й полетів.
Сторча́ти, чу́, чи́ш, гл. = Стирчати. Кістки лежать, шаблюки сторчать. Макс.
Сторчи́ти, чу́, чи́ш, гл. Ставить ребромъ, стоймя. Сторчить скибу плуг. См. Сторчувати, сторцювати.
Сто́рчки, сторчма́, нар. = Сторч.
Сторчови́й, а́, е́. 1) Отвѣсно стоящій, перпендикулярный, стоящій ребромъ, стоячій. Сторчова скиба на нашій землі при оранці краще ніж лежача, бо земля дуже пириївата. Херс. г. Сторчовий комір. 2) Сторчова́ ха́та. Хата, выстроенная изъ поставленныхъ стоймя бревенъ. Зміев. у.
Сторчогля́д, да, м. Человѣкъ, смотрящій сурово, изподлобья.
Сторчува́ти, чу́ю, єш, гл. = Сторчити. Погано вона (машина) скибами бере, бо сторчує. Под. г.
Стос, су, м. 1) Куча, груда. См. Стіс. 2) = Завісок. Вол. г. Ум. Стосик.
Стосува́тися, су́юся, єшся, гл. Отно-
