Сторінка:Грінченко. Словарь української мови (1924). Том 2.djvu/563

Ця сторінка вичитана

Розлупи́ти, ся. См. Розлуплювати, ся.

Розлу́плювати, люю, єш, сов. в. розлупи́ти, плю́, пиш, гл. Разламывать, разломить на части что либо хрупкое: посуду, яйцо и пр. О. 1862. I. 32. Розлупила горщик, миску. Черк. у.

Розлу́плюватися, лююся, єшся, сов. в. розлупи́тися, плю́ся, пишся, гл. Разламываться, разломиться на части (о посудѣ и пр). Макітра розлупилась; яйце розлупилось. Зміев. у.

Розлуча́ння, ня, с. Разлука, разставаніе. Тяжке розлучання, моя мамцю, з тобов. Гол. I. 327. Ум. Розлуча́ннячко.

Розлуча́ти, ча́ю, єш, сов. в. розлучи́ти, чу́, чиш, гл. 1) Разлучать, разлучить. Не розлучай мене з милим. Мет. 73. Розлучено нас обоє як на орлі крила. Грин. III. 246. 2) Отдѣлять, отдѣлить свой скотъ изъ общаго стада осенью, послѣ окончанія пастьбы на полонинах. Шух. I. 218.

Розлуча́тися, ча́юся, єшся, сов. в. розлучи́тися, чу́ся, чишся, гл. Разлучаться, разлучиться. Лучче було не любиться, ніж тепера розлучиться. Нп.

Розлуче́ння, розлучі́ння, ня, с. Отдѣленіе своего скота изъ общаго стада осенью, послѣ окончанія пастьбы на полонинах. Шух. I. 218, 213. Полонинка веселая лиш до розлученя, а як пішла худібонька, она засмучена. Шух. I. 204.

Розлучи́ти, ся. См. Розлучати, ся.

Розлу́чний, а, е. Разлучающій, разъединяющій.

Розлу́чник, ка, м. Разлучитель. Допоможи мені, моцний Боже, розлучника вбити, най не ходить, де я ходжу дівчину любити. Чуб. V. 385.

Розлу́чниця, ці, ж. Разлучительница. Мати твоя розлучниця, розлучила нас з тобою. Чуб. V. 380.

Розлюби́ти, блю́, биш, гл. Разлюбить. Хай він тебе покидає — инший не розлюбить. Чуб. V. 410.

Розлюби́тися, блю́ся, бишся, гл. Разлюбить, перестать любить. Щоб серцю можна розлюбитись, утихомиритись на час. Котл. Ен.

Розлютува́ти, ту́ю, єш, гл. Разозлить. Сестрина одповідь ще більш і ще гірше мене розлютувала. Стор. М. Пр. 36.

I. Розлютува́тися, ту́юся, єшся, гл. Разозлиться. Як розлютується пані, як накинеться на неї. МВ. I. 52.

II. Розлютува́тися, ту́юся, єшся, гл. Распаяться.

Розлю́чений, а, е. Разсвирѣпѣвшій. Навіженная розлючена темнота покинула душити Магомета. К. МХ. 20.

Розляга́тися, га́юся, єшся, сов. в. розлягти́ся, жуся, жешся, гл. 1) Разлегаться, разлечься. Розляглася Марусенька на усю скамницю. Чуб. V. 768. 2) Раскидываться, раскинуться, расположиться; простираться, простереться. По синьому косогорі розляглося містечко. Левиц. I. 89. 3) Раздаваться, раздаться на обѣ стороны. Мчалася густим житом — воно тільки розлягалося за єю, як розлягаються хвилі під натиском дужої руки, що керує човном. Мир. ХРВ. 65. Та я ж лугами йтиму, — луги розлягатимуться, а садами йтиму, — сади розвиватимуться. Мил. 184. 4) Раздаваться, раздаться, разноситься, разнестись. Голос по дубині аж ся розлягає. Чуб. V. 69. Пісні виспівує було ясними зорями. Голос його по всьому селу розлягається. МВ. II. 12. І по ставках той плач луною розлягався. К. Дз. 137. Иногда глаголъ относится къ слову, обозначающему мѣсто, гдѣ раздается: спі́ви — аж буди́нок розляга́ється. (Мир. ХРВ. 117) — домъ полонъ звуковъ пѣсенъ. Кінь у конюшні б'ється, аж двір розлягається. Мнж. 23. Да наняла собі да троїсті музики, аж корчомка розлягається. Чуб. V. 1032. Регіт — аж вигін розлягається. Мир. ХРВ. 27.

Розля́пати. См. Розляпувати.

Розля́пкати, каю, єш, гл. Расплющивать, расплющить. Розляпкати тісто. Вх. Лем. 462.

Розля́пувати, пую, єш, сов. в. розля́пати, паю, єш, гл. 1) Разбрызгивать, разбрызгать, расплескать. 2) Разбалтывать, разболтать, разгласить.

Розля́патися, паюся, єшся, гл. Разболтаться, говорить слишкомъ много. Перед послом язик чернецький розляпавсь у твоїй чесній палаті. К. МБ. II. 128.

Розля́скатися, каюся, єшся, гл. Приняться щелкать (кнутомъ).

Розляща́тися, щу́ся, щи́шся, гл. Раскричаться, кричать рѣзкимъ голосомъ.

Розмага́ти, га́ю, єш, гл. Разслаблять, томить. Сон головку розмагає. Чуб. V. 13.

Розмаго́ритися, рюся, ришся, гл. Разсердиться. От як розмагорився. Ном. № 3415.

Розма́зати, ся. См. Розмазувати, ся.