431. Я вже не плачу тепер, я вже не ревную, та й не кохаю. МВ. II. 151.
Ревну́ти. См. Ревти.
Ре́внява, ви, ж. 1) Ревъ. 2) Шумъ, крикъ. Бач, яку підняли собаки ревняву. Кролев. у.
Ревти́, ву, ве́ш, одн. в. ревну́ти, ну́, не́ш, гл. 1) Ревѣть, заревѣть, мычать, замычать. Ведмідь на ретязі товсто реве. Ном. № 1337. Чого бик навик, того й реве. Ном. № 9565. На синьому морі лютий змій реве. Чуб. I. 140. 2) Орать, заорать, крикнуть. Ви передержанці! — ревнув писарь, — вы передержуєте біглих! Кв. II. 373. Ревнув, мов у маточину, — як бугай. Ном. № 12445, 12443. 3) Пѣть очень громко и плохо, запѣвать сразу громко. На віват з мущирів стріляли, тут грімко трубачі іграли, а много літ дяки ревуть. Котл. Ен. IV. 32. 4) Ревѣть, плакать съ крикомъ, заревѣть. Оце ще рева реве! Харьк. Дідона тяжко зажурилась.... кричала, плакала, ревла. Котл. Ен. I. 34. 5) Громко играть, заиграть на духовомъ инструментѣ. А Михаїл в трубу реве на всю губу. Чуб. III. 382. 6) О водѣ, вѣтрѣ: ревѣть, заревѣть, шумѣть, гудѣть, завывать. Прокляті вітри роздулися, а море з лиха аж реве. Котл. Ен. Як та воля, що минулась, Дніпр широкий — море, степ і степ, ревуть пороги, і могили-гори. Шевч. 4. Реви, завірюхо, засип його снігом! Левиц. I. 156. 7) О колоколѣ: сильно звонить. Всі дзвони ревуть, — уже ж того козаченька ховати несуть. Чуб. V. 371. 8) О пушкахъ: грохотать, грохнуть. Реве гарматами Скутара, ревуть, лютують вороги. Шевч. 59. Як став місяць серед неба — ревнула гармата. Шевч. 40. 9) О землѣ: гудѣть. Летить ізнов змій, аж земля реве. Рудч. Ск. I. 147.
Ре́втух, ха, м. = Рептух.
Реву́н, на́, м. = Рева. Ум. Ревуне́ць. Ревунці ревуть. Ном. стр. 298.
Реву́чий, а, е. Ревучій. По колізеї ревучим громом пронеслась і стихла буря. Шевч. 614. Щоб лани широкополі і Дніпро, і кручі були видні, було чути, як реве ревучий. Шевч. 666.
Ре́га, ги, м. Названіе вола съ головой и рогами, похожими на голову и роги бугая. КС. 1598. VII. 45.
Ре́гіт, готу, м. Хохотъ. О, сміху було! хлопці аж кишки порвали од реготу. Кв. I. 124. Аж лящить жіночий регіт. Шевч. 334. Там такого реготу, аж стіни гудуть. Пирят. у.
Ре́гітно, нар. Смѣшно, хочется смѣяться. Мені регітно, а він плаче. Сосн. у.
Регітня́, ні́, ж. Хохотъ, хохотаніе. Черк. у.
Ре́гнути, ну, неш, гл. Сильно желать, стремиться. Аж регне заміж, та ніхто не свата. Ном. № 8873. Він аж регне купити у мене вола. Міусск. окр.
Регота́ння, ня, с. = Регіт. По вечері ж все замерло, тихо, глухо стало, реготання, спів і крику мов і не бувало. Мкр. Н. 36.
Регота́ти(ся), чу́(ся), чеш(ся), гл. 1) Хохотать. Піч наша регоче, коровая хоче. Мет. 164. Що Микита сміється, до Марусі береться; а Маруся регочеться, до Микити не хочеться. Чуб. V. 177. 2) Ржать. Вх. Лем. 460.
Ре́готи, тів, м. мн. Хохотъ, хохотаніе. Сміх не реготи — пійшла баба в переверти. Ном.
Реготі́ння, ня, с. = Реготи. Черк. у.
Реготі́ти, чу́, ти́ш, гл. 1) = Реготати. 2) О сычѣ: кричать. Пугач реготів. Мил. 10.
Реготі́тися, ти́ться, гл. безл. Смѣяться, хохотать. Їй реготи́ться. Ей хочется хохотать, она охотно хохочетъ. Щоб ходилось і хотілось (на досвітки), до всіх хлопців раготілось. Мил. 60.
Реготли́вий, а, е. Смѣшливый, хохотливый. Послухавши дівочого реготливого шепотання. Мир. Пов. I. 137.
Ре́готно, нар. = Регітно. А мені так реготно з його, що туди вліз, а назад не вилізе. Пирят. у.
Реготня́, ні́, ж. = Регітня. Котл. Ен. VI. 21. Скрізь гармидер та реготня. Шевч. 108.
Реготу́н, на́, м. Хохотунъ. Мир. ХРВ. 131. О. Хведор був веселий, реготун. Левиц. I. 132.
Реготу́ха, хи, ж. Хохотунья. Мир. ХРВ. 258. Сватай мене реготуху. Чуб. V. 1127. Перша реготуха на селі. Мир. Пов. I. 137.
Ре́гула, ли, ж. Уставъ. По військовій регулі за се повинен він смертної кари. Стор. М. Пр. 28.
Ре́дечка, ки, ж. Ум. отъ редька.
Реду́та, ти, ж. Редутъ. Збіглось десят-
