ность. Залюдняли стару пустизну униз Дніпра, Дністра і Бога. К. Хмельн. 20.
Пусти́й, а́, е́. 1) Пустой. 2) Пустой, глупый, безсодержательный, легкомысленный. Да ти пусту оце бесіду звів. Федьк. А в козака розум пустий; хоче дівку з ума звести. Грин. III. 259. 3) Ненужный, безполезный. Вх. Зн. 57. Пусте́ зі́лля. Сорная трава. Вх. Зн. 57.
Пусти́нник, ка, м. = Пустельник. Гн. II. 95.
Пусти́ння, ня, с. Пустырь; пустошь, заброшенная усадьба. Прямо у свою слободу та у свій двір. Як глянув, аж там таке: пустиння! пообвалювалось, скотина реве, голодна. Мнж. 86.
Пусти́ня, ні, ж. 1) Пустыня. Пішла вдова пустинею з маленькою дитиною. Грин. III. 418. Кругом сама пустиня, нема людей, тільки хижий звір. Стор. МПр. 29. 2) Пустякъ. За пустиню сваряться. НВолын. у.
Пусти́ти, ся. См. Пускати, ся.
Пусти́ця, ці, ж. = Пустка. Херс. у. Слов. Д. Эварн.
Пусті́й, тія́, м. = Пустун. Дитина спить, а мати росповідає старшим пустіям.... про сиріток та мачуху. ЕЗ. V. 125.
Пусті́сінький, а, е. Совершенно пустой. Отті прямії колоски зовсім пустісінькі, ростуть на ниві даром. Греб. 363.
Пусті́сінько, нар. Совершенно пусто.
Пусті́ти, ті́ю, єш, гл. 1) Пустѣть. Пустіє в хаті, в коморі і на дворі без хазяїна. 2) Пустовать. Зміев. у.
Пу́стка, ки, ж. 1) Нежилой домъ, опустѣвшій домъ. Г. Барв. 249. У нашого Галагана вишивана хустка, буде в наших Озерянів не одная пустка. Нп. 2) Участокъ земли, принадлежащій лицу, выбывшему изъ сельскаго общества. Козел. у.
Пу́сто, нар. 1) Пусто. Що в тому титулі, коли пусто в шкатулі. Чуб. I. 283. Нѣтъ, не имѣется. Порядку пусто. 2) Напрасно. Пусто затрудилися, паночку. Вх. Зн. 58. 3) — говори́ти. Говорить пустяки. Посіяв я пшениченьку рідко. — Говориш ти, козаченьку, пусто: зійде твоя пшениченька густо. Мет. 28. 4) — іти́, піти́. а) По пустому пропадать, пропасть. На панщині робить, а свої дні дома й так, — ідуть пусто. Г. Барв. 98. б) Плохо вести себя, не заботиться ни о чемъ. А я було кажу: „Слухай, Грицю, як ти пусто йдеш, то й я пусто піду“. Г. Барв. 284.
Пустоб'я́ка, ки, об. Пустой, распущенный человѣкъ. Тілько пустоб'яки жалкують за шинком, а добрий чоловік не жаліє. Мирг. у. Слов. Д. Эварн.
Пусто́ваний, а, е. Шаловливый. Ото пустований та мордований.
Пустовли́вий, а, е. Шаловливый, рѣзвый.
Пустовщи́на, ни, ж. Опустѣвшее поселеніе, пустошь.
Пустодо́мок, мка, м. Не домовитый человѣкъ.
Пустомо́лка, ки, ж. Ханжа. Були там чесні пустомолки. Котл. Ен. III. 47.
Пусто́паш, нар. Безъ пастуха. Каменец. у. Ходять коні пустопаш. Каменец. у. Тоді вони коней пустопаш попускали. АД. I. 118. В полі вже тілько стерні жовтіли та рябіли гуси, а де-де й худобина ходила пустопаш. Св. Л. 63.
Пустопа́шний, а, е. — худо́ба. Скотъ, не употребляющійся въ работу. Вх. Зн. 58.
Пусто́та, ти, ж. 1) Шалость, проказы. Ото вже пустоти робе. Черк. у. 2) соб. Шалуны. Дожидають мої голуб'ята. Оце як побачуть, з ніг мене звалять, тая пустота. МВ. (О. 1862. I. 82). Пустує цілий день моя оця пустота.
Пусто́тливий, а, е = Пустовливий.
Пустотня́, ні́, ж. = Пустота 1. Хлоп'ят любив, з дітьми, мов сам дитина, грався, вони йому здавалися пташками; їх реготом та скоками втішався і веселивсь забутими піснями. А послі пустотні впадав у сум глибокий.... К. МХ. 17.
Пусто́цві́т, ту, м. Пустоцвѣтъ. Коли йде самий пустоцвіт, укинь личака у грядки.
Пустоширо́кий, а, е. Широкій и пустой, безлюдный. Пустоширокі степи. Рудч. Чп. 13.
Пусто́шити, шу, шиш, гл. Опустошать. Щоб гаїв, садів не пустошили.
Пу́стощі, щей и щів, ж. мн. Баловство, шалости. З пустощів не зна що робити. Черк. у.
Пустува́ти, ту́ю, єш, гл. 1) Шалить, рѣзвиться, проказить. Не пустуй, а то битиму. Лебед. у. 2) Пустовать, быть незанятымъ. Руїна ся пустує вже століття. К. ПС. 27.
Пусту́н, на́, м. Шалунъ. Він пустун, неслух. Кролев. у.
Пусту́ха, хи, м. Шалунья. Ум. Пусту́шка, пусту́шечка. Не пустуй, моя пустушко! Щог. Сл. 124.
