Словарь української мови (1924)/пускати
| ◀ пурхати | Словарь української мови П пускати |
пускатися ▶ |
|
Пуска́ти, ка́ю, єш, сов. в. пусти́ти, пущу́, стиш, гл. Пускать, пустить, выпустить. Як візьмеш ти за рученьку, — не мусиш пустити. Мет. Давали, та з рук не пускали. Ном. № 9785. Пустимо стрілку, як грім по небу. АД. I. 9. 2) Отпускать, отпустить; позволить. Ой чом не прийшов?… чи мати не пускала? Мет. 32. 3) Впускать, впустить. Не пускають в хату ночувати. Шевч. 4) Испускать, испустить. Вода, нагріваючись, пускає од себе пару. О. 1862. III. 32. Зомлів, і слину вже з переляку пускає. Грин. II. 232. 5) Вскрываться, вскрыться (о рѣкѣ). На провесні от-от річка Горинь пустить. Г. Барв. 27. 6) — на пожа́р. Сжигать, сжечь. Семиград султанський хочуть пустити на пожар і спліндрувати. К. ЦН. 211. 7) Пуска́ти бі́сики. Кокетничать, завлекать. Княгині нічого вже було до Четвертинського бісики пускать. Стор. МПр. 86. 8) — тумана́. Дурачить, обманывать. 9) — сла́ву. Распространять молву, распускать дурные слухи.