Сторінка:Грінченко. Словарь української мови (1924). Том 2.djvu/437

Ця сторінка вичитана

Принале́жатися, жуся, жишся, гл. 1) = Приналежати. 2) Надлежать. Погостилися там, як ся приналежить. Драг. 275.

Принале́жний, а, е. Принадлежащій.

Прина́мний, а, е. Пригодный? способный? Він у мене геть то принамний до писання. Гаразд пише: од його аби хто прочита. Лебед. у.

Прина́мні, нар. = Принаймні.

Принаро́дно, нар. = Прилюдно. Александров. у. Прилюдно, принародно бито. Мир. ХРВ. 286.

Принату́рити, ся. См. Принатурювати, ся.

Принату́рювати, рюю, єш, сов. в. принату́рити, рю, риш, гл. Пріучать, пріучить. Батько принатурив його до чумацтва. Харьк. г.

Принату́рюватися, рююся, єшся, сов. в. принату́ритися, рюся, ришся, гл. Привыкать, привыкнуть, пріучиться. Віддала б його до людей у науку, от би воно й принатурилось. Лебед. у. А ось сусіди: чи вони уміли робити землю? все було чужі роблять, а далі потроху принатурились, то й сами почали робити. Лебед. у.

При́нда, ди, ж. 1) Спесь, чванство. 2) об. Спесивый, чванный человѣкъ. Лохв. у. 3) Капризы. 4) об. Капризный человѣкъ. Лохв. у.

При́ндитися, джуся, дишся, гл. 1) Спесивиться, важничать. Буває инший чоловік все приндиться. Гліб. 2) Капризничать.

Приневі́льний, а, е. Подневольный, рабскій.

Принево́лити. См. Приневолювати.

Принево́лювання, ня, с. = Примушування. Харьк.

Принево́лювати, люю, єш, сов. в. принево́лити, лю, лиш, гл. Принуждать, принудить. Почала жінка приневолювать чоловіка, щоб і він робив. Грин. II. 175. Мати приневолила подавать рушники. Стор. МПр. 33.

Принести́. См. Приносити.

Принижа́тися, жа́юся, єшся, сов. в. прини́зи́тися, жуся, зишся, гл. 1) Опускаться, опуститься ниже, понизиться. Всяка гора і горб принизиться. Єв. Л. III. 5. 2) Унижаться, унизиться. Принизивсь панський рід великий. К. ПС. 41.

Прини́жити. См. Принижувати.

Прини́жувати, жую, єш, сов. в. прини́жити, жу, жиш, прини́зи́ти, жу, зиш, гл. 1) Опускать, опустить ниже, понизить. І принизив Господь небо, окрите димами. К. Псал. 36. 2) Унижать, унизить. Низьке принижує й хвалою. К. Бай. 158. 3) Обижать, обидѣть. Бог очима принижив. (Очі болять). Грин. II. 302. Так Господь принизив: опала сей рік вся скотина. Кіев. у.

Приника́ти, ка́ю, єш, сов. в. прини́кнути, кну, неш, гл. Прибывать, прибыть. А менший син, піша пішаниця за гостя (додому) приникає. АД. I. 113.

Принови́ти, влю́, ви́ш, гл. Обновить.

При́нос, су, м. Приношеніе, пожертвованіе, жертва. Ном. № 960. К. Псал. 45. До небес драбину приставляють із молитов та приносів нечистих. К. ХП. 90.

Прино́сини, син, ж. мн. = Принос. Рк. Левиц.

Прино́сити, шу, сиш, сов. в. прине́сти́, несу́, се́ш, гл. Приносить; принесть. А я меду принесу на закуску. Рудч. Ск. I. 24. Принеси мій голосочок милої до хати. Мет. 11. Відкіля́ се тебе́ принесло́? Откуда ты явился? І принесло́ його́! И нужно было явиться! Дівчинонько, приніс тебе дідько. Мет. 28.

Приноша́ти, ша́ю, єш, гл. = Приносити. Асаули по улицях пробігали, червонії прапорки у руках приношали. Мет. 414.

Принуди́ти, джу́, диш, гл. Истомить, истомить тоской. Уже мене упинила чужая дитина: і рученьки зв'язала, гулять не пустила і серденько принудила. Чуб. V. 542.

Принужда́тися, да́юся, єшся, гл. Одолжаться у кого, обращаться въ нуждѣ. Хто їх зна, як вони жили; вони до мене нічим не принуждались, а я їх не богарадив; не було так, щоб вони запрошували про що, і не знаю я про них. Екатериносл. у.

Прину́ка, ки, ж. 1) Принужденіе. Як не даси з прозьби, то даси з принуки. Ном. № 1059. 2) Усиленная упрашиванія и понужденія при угощеніи гостей, считающіяся у крестьянъ обязательнымъ актомъ угощенія, а отсутствіе ихъ скупостью и невѣжливостью. Було що їсти й пити, тільки принуки не було. Ном. № 11889.

Прину́кувати, кую, єш, гл. Принуждать, понуждать. Тут треба все принукувати палицею, нагаєм, та й тим нічого не вдієш. Левиц. I. 476.

Принц, ца, м. Принцъ. Драг. 264. На тім весілю принци з єнчих землев били. Драг. 265.

Принци́зна, ни, ж. Принцесса. Драг. 259. Хиба принцизни ждеш? Федьк. Бив