лить губу, як ті запорожці, що всі в них рівні. К.
Копи́литися, люся, лишся, гл. Родить внѣ брака ребенка. Угор.
Копи́лиця, ці, ж. Незаконная жена, наложница. Вх. Зн. 28.
Копи́лля, ля, с. соб. 1) Сапожныя колодки. Розгубивсь, як швець з копиллям. Ном. № 6622. 2) Столбики въ саняхъ. См. Копил 2.
Копилча́, ча́ти, с. = Копил 3. Угор. и Желех.
Копильчаки́, кі́в, м. мн. Родъ саней. Желех.
Копильчу́к, ка́, м. = Копил 3. Вх. Зн. 28.
Копиля́, ля́ти, с. = Копил 3. Вх. Зн. 28.
Копиля́к, ка́, м. = Копил 3. Вх. Лем. 426.
Копирса́ти, са́ю, єш, одн. в. копирсну́ти, ну́, не́ш, гл. 1) Ковырять, ковырнуть. Сів на приспі, похилив голову і все щось по піску паличкою копирсає. Кв. Знай копирсає сліпуючи то очіпки, то рушники. Кв. 2) Только с. в. Полетѣть, упасть куда. Пошлю Енея до Плутона, або і сам в ад копирсну. Котл. Ен. VI и Слов.
Копи́рстка, ки, ж. = Копистка. Екатерин. у. Ум. Копи́рсточка.
Копиря́ти, ря́ю, єш, гл. Ковырять. Сніг ногами копиряє. Харьк. г.
Копи́стка, ки, ж. 1) Веселка, деревянная лопатка для мѣшанія тѣста. 2) Лопаточка. Мнж. 182. 3) Презрительно — о плохомъ оружіи: шпагѣ, саблѣ. На дуель! Вихопивши свою копистку, ну нею вихрить чоловікові. Ном. Соснові копистки стругали і до боків поначепляли (о каррикатурномъ вооруженіи). Котл. Ен. IV. Ум. Копи́сточка. Руки як кописточки. Ном.
Копи́стник, ка, м. = Копистка. Ум. Копи́стничок. Сіли тато під мисничком, мамка татка копистничком. Чуб.
Копи́сточка, ки, ж. Ум. отъ копи́стка.
Ко́писть, ти, ж. Клинообразный зубъ въ земледѣльческомъ орудіи ра́ло. Чуб. VII. 400.
Копи́т, та́, м. 1) = Копито. А у мого коня золота грива, золота грива, сребраний копит. Чуб. III. 309. Не дба про те, що їх нога роздавить, або копит звіряти польового. К. Іов. 89. 2) мн. Копити́. Раст. = Копитень. Ум. Копито́к, копитонько. Кінь мій сивий, золотії гриви, копитоньки золотії. МУЕ. III. 116.
Копита́л, лу, м. = Капитал.
Копита́льний, а, е. Богатый, съ капиталомъ. Копитальні люде. Вас. 210.
Копита́н, на, м. = Капитан. Їхав пан копитан, став, дівчини попитав. Ном.
Копита́нський, а, е. = Капитанський. Левиц. Пов. 207.
Копита́нша, ші, ж. Капитанша. Левиц. Пов. 206.
Копита́ха, хи, ж. Сортъ пла́хти. КС. 1893. XII. 448.
Ко́питень, тня, м. Раст. Asarum europeum. ЗЮЗО. I. 113.
Копитки́, кі́в, м. мн. = Копитень.
Копи́тник, ка, копитня́к, ка́, м. = Ко́питень. Лв. 97.
Копито́, та́, с. Копыто. Вороний коню, чом води не п'єш, копитами сиру землю б'єш? Нп. Ум. Копитце́.
Копито́к, тка́, м. Ум. отъ копи́т.
Копи́тонько, ка, с. Ум. отъ копи́т.
Копитце́, ця́, с. 1) Ум. отъ копито́. Кінь води не п'є, копитцями б'є. Чуб. І. 2) Родъ инкрустаціи изъ мѣди въ формѣ подковы. Шух. I. 278. 3) мн. Родъ вышивки. Kolb. I. 49. 4) мн. = Копитень. ЗЮЗО. I. 113.
Копи́ця, ці, ж. 1) Копна травы. Дівчата на луці гребли, а парубки копиці клали. Шевч. Погоріло в степу сіно, нема ні копиці. Нп. 2) Куча чего-либо. А в лагері знайшли різниці: лежали битих мняс копиці. Котл. Ен. Ум. Копи́чка. А ввечері холодками клали в копички рядками. Мет. Кілько грачів у „короля“ кладуть… руки долонями вниз, одна рука на другу, щоб стала копичка. Чуб. III. 45.
Копича́стий, а, е. Копича́сті у́ставки. У́ставки съ особаго рода вышивкой. Kolb. I. 48.
Копи́чення, ня, с. 1) Складываніе, сваливаніе въ кучу. Желех. 2) Складываніе въ копны. Желех.
Копи́чити, чу, чиш, гл. 1) Складывать, сваливать въ кучу. Желех. 2) Складывать въ копны. Желех.
Копи́чка, ки, ж. Ум. отъ копи́ця.
Копи́ш, ша́, м. Палочка, заостренная въ видѣ лопаточки, — для копанія земли (у дѣтей). Зробив копиш, — он шо діти на вулиці пічки копають, та й ходе кругом криниці, підкопує її. Мнж. 90.
Копи́шитися, шуся, шишся, гл. Копошиться.