Словарь української мови (1924)/копит
◀ кописть | Словарь української мови К копит |
копитал ▶ |
|
Копи́т, та́, м. 1) = Копито. А у мого коня золота грива, золота грива, сребраний копит. Чуб. III. 309. Не дба про те, що їх нога роздавить, або копит звіряти польового. К. Іов. 89. 2) мн. Копити́. Раст. = Копитень. Ум. Копито́к, копитонько. Кінь мій сивий, золотії гриви, копитоньки золотії. МУЕ. III. 116.