Сторінка:Грінченко. Словарь української мови (1924). Том 1.djvu/687

Ця сторінка вичитана

Здоро́вкатися, каюся, єшся, гл. Здороваться. Не здоровкайсь, коли ніхто тобі не кланяється. Ном. № 2754.

Здоровлю́чий, а, е. Большущій. Зміев. у. Ув. отъ здоро́вий.

Здоро́вля, ля, с. = Здоров'я. А як молодий, хороший на вроду, — щоби йому Бог здоровля дав. Чуб. V. 12.

Здо́рово, нар. 1) Здорово. 2) Сильно, очень. Перестав і мишей ловить, а колись здорово ловив. Рудч. Ск. I. 25. Здорово боялись. ХС. IV. 37.

Здоро́в'я, в'я, с. Здоровье. Стали ото пити на здоров'я молодої. Стор. МПр. 86. На добридень дає, на здоров'я питається. МВ. II. 141. Чолові́к при здоро́в'ю. Здоровый человѣкъ, крѣпкій. Харьк. г. Ум. Здоро́в'єнько, здоро́в'ячко. Час мене дарувати… Не великим посагом, а щастямъ, здоров'єньком. О. 1862. IV. 22. Дай Боже здоров'ячко! Рудч. Ск. I. 14.

Здоро́жити, жу, жиш, гл. Изнурить дорогой. Здорожив худобу. Чи воно здорожені воли, чи хорі? Каменец. у.

Здорожи́ти, жу́, жи́ш, гл. Поднять въ цѣнѣ. Здорожили хліб. Черк. у.

Здоро́житися, жуся, жишся, гл. Истомиться, чувствовать себя разбитымъ послѣ дороги. Здорожився, усе тіло болить. Канев. у.

Здорожі́ти, жі́ю, єш, гл. Вздорожать. Вх. Уг. 241.

Здохлени́на, ни, ж. Дохлятина, мясо дохлой скотины. Желех.

Здо́хлий, а, е. Дохлый, издохшій. Я бачила там здохлого барана, ходімо приволочимо. Рудч. Ск. I. 22.

Здохли́на, ни, ж. = Здохленина. Вх. Зн. 21.

Здохля́к, ка́, м. и здохля́ка, ки, об. 1) Издохшее животное. 2) Болѣзненный, едва живущій.

Здохля́тина, ни, ж. = Здохлина.

Здо́хнути и здо́хти. См. Здихати.

Здо́ювати, здо́юю, єш, сов. в. здої́ти, здою́, здо́їш, гл. Выдаивать, выдоить, сдаивать, сдоить. Царенко зараз здоїв молока. Рудч. Ск. I. 121.

Здрабисува́ти, су́ю, єш, гл. Изрыть. Кури увесь мій город здрабисували. Черк. у.

Здра́да, ди, ж. и пр. = Зрада и пр.

Здри́ги, здриг, ж. мн. Дрожь. Левч. 36.

Здригну́ти(ся), гну́(ся), не́ш(ся), гл. = Здрігнути(ся).

Здрі́бна, нар. Мелко. Оріт же, синки, а здовга нивки, а здрібна скибки. Гол. II. 17. Ум. Здрібне́нька.

Здрібні́ти, ні́ю, єш, гл. Измельчать. Аф. 452.

Здріга́ти(ся), га́ю(ся), єш(ся), сов. в. здрігну́ти(ся), ну́(ся), не́ш(ся), гл. Вздрагивать, вздрогнуть. Троянці всі здрігнули. Котл. Ен. III. 59. Здрігнувся сердешний Яків, почувши це. Стор. I. 7.

Здріжа́ти(ся), жу́(ся), жи́ш(ся), гл. Задрожать. Вони собі говорили, що ся не бояли, як уздріли тверду ровту, вони ся здріжали. Гол. I. 175.

Здрік, здро́ку, м. = Дрік 2. І ну корпать очі чоловікові своєму, неначе здрік її кусає. Рудч. Ск. II. 174.

Здріма́ти, ма́ю, єш и здріма́тися, ма́юся, єшся, гл. Задремать. Хто програв, той чорта (не тепер на споминки) здрімає. Г. Арт. (О. 1861. III. 83). Нігди би-м ся не здрімала, хоць би й день біленький, коби сидів коло мене хлопець молоденький. Чуб. V. 125. А здрімавшись, — заснув кріпко. Млак. 77.

Здрімну́ти, ну́, не́ш, гл. = Здрімати. Тільки оце здрімну, і сниться мені, неначе я у брата мого. О. 1862. X. 6.

Здрі́нка, ки, ж. Зрачокъ. Вх. Лем. 419.

Здрі́ти, рю, риш, гл. 1) Видѣть. Не здрів нічого пред собою. Котл. Ен. II. 12. 2) = Скліти. Сиди тут та здрій (склій). Ном. № 5634.

Здрочи́тися, чу́ся, чишся, гл. Вспылить, взбѣситься. Той і здрочивсь за кожух. О. 1862. VI. 36.

Здрубцюва́ти, цю́ю, єш, гл. Истоптать полъ ногами, оставляя слѣды грязныхъ ногъ. Бач як здрубцювали (поміст) собаки — тілько що змила, та хоч уп'ять мий. Звісно, на дворі мокро, а двері відчинені, — вони й набігли. Екатериносл.

Здружи́ти, жу́, жи́ш, гл. 1) Сочетать бракомъ. 2) Подружить. Наука здружила і з'єднала всіх. О. 1861. VII. 5.

Здружи́тися, жу́ся, жишся, гл. Подружиться.

Здря́нка, ки, ж. Зрачекъ, зѣница. Вх. Пч. I. 15.

Здуби́тися, блюся, бишся, гл. Одубѣть. А щоб ти каменем став, а щоб ти здубився! Чуб. I. 89.

Здува́ти, ва́ю, єш, сов. в. зду́ти, зду́ю, єш, гл. 1) Сдувать, сдуть. Ой насіяв козак гречки на дубові на вершечку;