жуть, є переписано про все: і коли ті вали повисипувані, і хто тії мури мурував, що тепер од їх тільки цегла та камінячки валяються. Драг. 224. Як би то ти, Богдане п'яний, тепер на Переяслав глянув та на замчище подививсь. Шевч. 636.
Зам'я́ти. См. Заминати.
Зам'я́тися и замня́тися, ну́ся, не́шся, гл. 1) Замяться. Як не той став хлопець, оставшись з панянками: зам'явся зараз, закахикав. Св. Л. 121. 2) Начать чувствовать себя больнымъ. Чогось мале наше зам'ялось, головка гаряча і невеселе таке. Коли б ще не занедужало. Черниг. у.
Зам'ятня́, ні́, ж. Замѣшательство, суматоха, суета. Така була зам'ятня тоді! Екатериносл. у.
Зам'яття́, тя́, с. = Зам'ятня. Здається, велике зам'яття затлумило їм голови, бо мов наввипередки, один одного збиваючи з ніг, ганяють по ярмарку. О. 1862. IX. 65.
Зана́, ни́, ж. Раст. Головня зерновая, Uredo segetum. Дивись лишень… скільки Бог дав сьому чоловікові пшениці, та яка ж гарна, та чиста, нема в неї ні зани ¹), ні кукілю. — ¹) Зана — таке зілля, що як доспіє, то неначе сажа з квітки сиплеться і темнить пшеницю. Стор. I. 23.
Зана́дити, джу, диш, гл. Завлечь, заманить. Вх. Зн. 19.
Зана́дитися, джуся, дишся, гл. Повадиться. Занадились кури та й позгризали пуп'яночки. Каменец. у. В той садок до яблук занадився сокіл і каждої ночі об'їда яблука. Рудч. Ск. I. 153. Занадився мелник та до мелнички. Грин. III. 654.
Зана́дто, нар. Слишкомъ, черезчуръ. Глядіть, щоб часом уже занадто великою не була. Рудч. Ск. II. 96. Не вже занадто солодкий буде. НВолын. у.
Занапасти́ти. См. Занапащати.
Занапаща́ти, ща́ю, єш, сов. в. занапасти́ти, щу́, сти́ш, гл. Погублять, погубить. Занапастив худібчину через свою дівчину. Чуб. V. 295. Степ широкий, край веселий та й занапастили. ЗОЮР. II. 254. Збавив я тобі віку, занапастив долю. Стор. МПр. 22.
Занапра́сно, нар. Безъ вины. Прости мене…, шо я тебе занапрасно ударив. Мнж. 33.
Занату́житися, жуся, жишся, гл. Заупрямиться. А хоч і чує коли, то занатужиться та й мовчить. Черк. у.
Занату́ритися, рюся, ришся, гл. Заупрямиться.
Заневі́льний, а, е. Лишенный воли, свободы, подневольный. Плаче та ридає, що долі немає, заневільний світ. Чуб. V. 603.
Заневі́рнити. См. Заневірня́ти.
Заневірні́ти, ні́ю, єш, гл. Подурнѣть, известись, истощиться. Так молодиця заневірніла, наче з домовини встала. 2) Сдѣлаться дурнымъ, гадкимъ.
Заневірня́ти, ня́ю, єш, сов. в. заневі́рнити, ню, ниш, гл. Загаживать, загадить, загрязнять, загрязнить. Гладишкою помиї виносила, та так заневірнила, що й не думай уже на молоко її брати.
Занево́лений, а, е. = Заневільний. Плаче, ридає, що долі немає, заневолений світ. Нп.
Занево́лити. См. Заневолювати.
Занево́лювати, люю, єш, сов. в. занево́лити, лю, лиш, гл. 1) Лишать, лишить свободы; приневолить; стѣснять, стѣснить. Заневолив своєю роботою. Заневолять жінку, як понасходяться, що й до печі не можна доступити. Черк. у. 2) Принуждать, принудить. На городі терлиця, чогось милий сердиться, сердиться, не говорить, чорт його заневолить. Грин. III. 659.
Заневи́дніти, нію, єш, гл. Потемнѣть, омрачиться. Вх. Зн. 19.
Занего́дитися, диться, гл. безл. Наступить дурной погодѣ. Занегодилось: все дощ та дощ. Черк. у.
Занедба́ння, ня, с. 1) Пренебреженіе, оставленіе безъ вниманія, нерадѣніе. Защеміло серденько в моєї Лесі од того занедбання. К. ЧР. 134. Рідна мова, мова великих предків, пійшла в неї у занедбання. К. ХП. 114. 2) — себе́ само́го. Самоотверженіе. Дух повен жертви, повен занедбання себе самого для добра людського. К. Бай. 144.
Занедба́ти. См. Занедбовувати.
Занедбо́вувати, вую, єш, сов. в. занедба́ти, ба́ю, єш, гл. Оставлять, оставить безъ вниманія, пренебрегать, пренебречь, не заботиться о чемъ. Занедбовуючи роботу в пекарні, поспішалася боржій до молотників. Г. Барв. 316. І дитя своє зовсім занедбала, — пропадає дитя. МВ. II. 49. Людей і славу занедбала. Котл. Ен. I. 35.
Занеду́жати, жаю, єш, гл. Занемочь, заболѣть. Сталась йому пригодонька не вдень, а вночі: занедужав чумаченько, з Криму ідучи. Макс. (1849) 175.
