Забуди́нок, нку, м. = Забудування. Вийдеш на пусте місце, де ні однісінької хати; а там ізнов починаються забудинки і всі на другий штиль: де двірок стоїть, де просто як сільська хата. Св. Л. 24.
Забуді́вля, ля, с. Строеніе, постройка. Дзвіниця коло тієї ж церкви ще дивнійша: стоїть підмурок… на підмурку по краях… стовпи… на тих стовпах мурований піддашок, як червоний поясок; на піддашку забудівля з дірами замісць вікон. Тут дзвони висять… Стоїть собі дзвіниченька, і хрест на ній наче пишається, наче йому величнійше стояти на такім пишнім забудівлі. Св. Л. 26.
Забудо́вувати, вую, єш, сов. в. забудува́ти, ду́ю, єш, гл. Застраивать, застроить. Инде замісь улиці майдан і ніхто його не забудовує і нічого на йому нема. К. ЧР. 63.
Забудо́вуватися, вуюся, єшся, сов. в. забудува́тися, ду́юся, єшся, гл. Застраиваться, застроиться. Великий був майдан, та вже забудувався багато. Черниг. г.
Забудува́ння, ня, с. Строеніе, постройка. Якісь невидані місця, якесь пишне забудування. Левиц. I. 213.
Забудува́ти, ся. См. Забудовувати, ся.
Забу́дька, ки, ж. = Забудьок 2. Озьми хліб, забудьку, той, що як виймаєш із печі ти забудеш винять. Драг. 32.
Забу́дько, ка, м. Забывчивый человѣкъ. Який же з тебе забудько, хлопче. Подольск. г.
Забу́дькуватий, а, е. Забывчивый. Могил. г.
Забу́дьок, дька, м. 1) Забытый предметъ. Черк. у. 2) Забытый въ печи хлѣбъ. Як забудька хто ззість, то все буде забувати. Подол. г. 3) Раст. чернобыль. Arthemisia vulgaris L. Наївся забу́дьків. Сталъ забывчивъ. Ном. № 13742.
Забужа́віти, вію, єш, гл. Загрязниться. Ото вікна забужавіли — нічого не видно.
Забужува́ти, жу́ю, єш, гл. Опалить перья и пухъ (у птицъ). Я вже курча забужувала. Лебед. у.
Забуза́нити, ню, ниш, гл. Заговорить, понести (чепуху)? Вона йому нісенітницю як забузанила, то він і рукою махнув.
Забузува́ти, зу́ю, єш, гл. Забить, заполнить, засыпать, залѣпить сыпучимъ тѣломъ, грязью. Борода йому забузована снігом. Греб. 404. Банька скляна, та забузована, та й не видко, що у їй. Кан. у.
Забу́лькати, каю, єш, гл. О жидкости: забульчать, забулькать, забултыхать.
Забулькота́ти, чу́, чеш, и забулькоті́ти, чу́, ти́ш, гл. Сильно забульчать. Шубовсть у воду! тільки забулькотіло. Харьк. Чоп як відіткнувся, вода й забулькотіла у човен. Стор. I. 82.
Забундю́читися, чуся, чишся, гл. Заважничать.
Забунтува́ти, ту́ю, єш, гл. Взбунтоваться. На Господа вони забунтували. К. Пс. 3.
Забу́ритися, рюся, ришся, гл. Обмочиться.
Забуркота́ти, чу́, чеш и забуркоті́ти, чу́, ти́ш, гл. Заворковать.
Забурку́кати, каю, єш, гл. = Забуркотати. Озвись, голубко, забуркукай стиха. К. Дз. 191.
Забу́рний, а, е. Буянъ. Він як п'яний, — страх який забурний. Міус. окр.
Забу́ртати, таю, єш, гл. Зарыть. Вх. Уч. 238.
Забу́ртатися, таюся, єшся, гл. Зарыться. Вх. Уг. 238.
Забурти́ти, рчу́, ти́ш, гл. 1) Забить, засыпать, залѣпить. Вікна забуртило (снігомъ), — нічого не видко. Мнж. 130. 2) Воткнуть, вонзить. У серце ніж забуртила. АД. I. 304.
Забурува́ти, ру́ю, єш, гл. Забурлить. Харьк.
Забуру́нний, а, е. = Забурний. Я як п'яний, то забурунний. Міус. окр.
Забурха́ти, ха́ю, єш, гл. Забушевать (о водѣ, вѣтрѣ).
Забурча́ти, чу́, чи́ш, гл. Заворчать, заурчать. Уже старий забурчав — сердиться. 2) Зашумѣть, зажурчать. По хвилі весельця гули. Пливуть — аж вітри забурчали. Котл. Ен. IV. 8. В рівчаку струмочок забурчав. МВ. (О. 1862. I. 71).
Забу́ти, ся. См. Забува́ти, ся.
Забуті́ти, чу́, ти́ш, гл. Загудѣть. Загудів, забутів сивий голубонько по зеленій ліщині. Гол. I. 131.
Забу́тко́вий, а, е. Вызывающій забвеніе. Треба тобі дать забуткової. Ном. № 5820.
Забу́тни́й, а́, е́ и Забу́тній, я, є. 1) Забывчивый. Забутний чоловік. Черк. у. Ніяк от не згадаю, як його прозивати; я такий забутний став — так зараз і забуду. Верхнеднѣпр. у. 2) Вызывающій забвеніе. Чи мені дано такого зілля забутного, чи що? Г. Барв. 351.
