Жура́вка, ки, ж. Самка журавля. Над річкою, над бистрою там журавка купалася. Мет. 447. Ум. Жура́вочка. Був собі журавель та журавочка. Г. Барв. 38.
Журавле́вий, а, е = Журавлиний. — горо́шок. Раст. = Журавлиний горох. ЗЮЗО. I. 126.
Жура́влик, ка́, м. Ум. отъ журавель.
Журавли́на, ни, ж. Раст. Клюква.
Журавли́ний, а, е. Журавлиный.
Журавли́нний, а, е. Клюквенный.
Журавли́ця, ці, ж. = Журавка.
Жура́вличок, чка, м. Ум. отъ журавель.
Журавли́ще, ща, м. Ув. отъ журавель.
Журавлю́ка, ки, м. Ув. отъ журавель.
Жура́вочка, ки, ж. Ум. отъ журавка.
Жура́вчик, ка, м. Ум. отъ журав.
Жура́т, та, м. Судья. Угор.
Жура́х, ха,́ м. Испорченное жу́ра. См. Журашин. АД. II. 63.
Журахви́на, ни, ж. = Журавлина.
Жура́ши́н, на, м. = Журах. Ой гукнув же та козак Нечай та й на журашина: „Та сідлай, журах, та сідлай, малий, коня вороного“. АД. II. 63.
Журба́, би́, ж. 1) Печаль, кручина, горесть, грусть, тоска; забота. Журба не матінка. Ном. № 2259. Журба сорочки не дасть. Ном. № 2260. Уже лужечки, бережечки вода поняла, молодую Марусю журба обняла. Мет. 135. От журба йому твій кінь Н.-Волын. у. Ой є в мене, мати, три журби у хаті: перва журба — дитина малая, друга журба — свекруха лихая, третя журба — милий покидає. Нп. Козак журби не має. Ном. № 717. Журба сього світу і инші жадоби входять і глушять слово. Єв. Мр. IV. 19. 2) Траурный платокъ (черный съ бѣлымъ). Борз. у. Ум. Жу́рбонька, жу́рбочка. З старим життя — сухота моя, з малим життя — журбонька моя. Чуб. V. 700.
Журбовий, а, е. Печальный. Хиба ж се (сватання) журбова річ? Г. Барв. 312.
Журбо́та, ти, ж. = Журба. Нехай спить, нехай лежить, та нехай не встане, нехай твоя бідна головонька од журботи одстане. Чуб. V. 624.
Жу́рбочка, ки, ж. Ум. отъ журба.
Жури́на, ни, ж. = Жур. У селянина борщу нема, а в міщанина з перцем журина. Чуб. III. 472.
Жури́ти, рю́, риш, гл. Печалить, озабочивать. Не лихо журить, а чужа сторінка та невдала жінка. Чуб. Не журь мене, кажу, моя матінко, моя квітонько! Ти бачиш, я й сама в журбі потопаю. Г. Барв. 527.
Жури́тися, рю́ся, ришся, гл. Печалиться, грустить, сокрушаться. Не журися, дівчинонько, ще ж ти молоденька. Мет. 26. Журилась мати, плакала дуже жінка, а нічого робити: провели свого Трохима аж у губерню. Кв. 289. Як дівчині не журиться, — козак покидає! Мет. 79. Жури́тися ким. Заботиться о комъ, принимать къ сердцу чью участь. Ой ти, братіку-жайворонку, не журися ти нами: годує Господь малі мої діти дрібними кришечками. Подол. г. Жури́тися за ким, по ко́му. Грустить, печалиться по комъ. Ти не знаєш, моя мати, за ким я журюся. Нп. Ой умру я, умру, та буду дивиться, ой чи будеш, мій миленький, по мені журиться? О. 1862. VI. 35. Ой чи журиться отець-мати по мені? Мет. 450. Жури́тися за чим, — чим. Заботиться о чемъ, хлопотать о чемъ. Журився за м'ясом, а м'ясо само йде. Рудч. Ск. I. 124. Дурень нічим ся не журить: горілку п'є і люльку курить. Ном. № 6207. Не журіться життям вашим. Єв. Мт. VI. 25.
Жури́ця, ці, ж. = Жура, журба. Вх. Зн. 17.
Журі́ння, ня, с. Печаль, тоска. Єсть у мене, братіку, із хмелю похмілля, — коло мого серденька велике журіння. Мет. 249.
Жу́рка, ки, ж. Ум. отъ жура.
Журли́вий, а, е. 1) Склонный къ печали, часто грустящій. Я собі вдалася журлива, а Параска ніколи не зажуриться, все регочеться. Славяносерб. у. 2) Печальный, грустный. А Настя йде біла як хустка, ні журлива, ні весела, — от мов з каменю. МВ. II. 52. 3) Заботливый, постоянно заботящійся. Гей не журливая та не клопотливая бурлацькая голова! Куди гляну, подивлюся: все чужая чужина. Канев. у.
Журли́вість вости, ж. Склонность къ грусти, печали. Желех.
Журли́во, нар. Печально, грустно. Важко, сумно, журливо. Мир. ХРВ. 298. Всї журливо дивились на Кобзу, куди поділись жарти й сміхи. Стор. М. Пр. 53.
Журна́л, лу, м. Журналъ, періодическое изданіе. При універсітеті почав іздаватись журнал „Украинскій Вѣстникъ“. К. Гр. Кв. XIV.
Журнали́ст, та, м. Журналистъ, литераторъ, пишущій въ журналахъ. Глузува-
