Сторінка:Грінченко. Словарь української мови (1924). Том 1.djvu/508

Ця сторінка вичитана

Дя́динин, на, не. Принадлежащій дя́дині. Г. Барв. 87.

Дя́динка, дя́диночка, ки, ж. Ум. отъ дядина.

Дя́дьків, кова, ве. Дядинъ. Справа коло дядькового воза. Ном. А в дядька й у нас коробка ковбас. Дядькові поїмо, своїх не дамо. Чуб. III. 436. Дя́дькова ха́та. Тюрьма. Грин. I. 112.

Дя́дько, ка, м. 1) Дядя. 2) Человѣкъ среднихъ лѣтъ. Изъ уваженія малороссіяне называютъ такъ всякаго старшаго себя лѣтами. Чуб. VII. 355. Не впадає москаля дядьком звати. Ном. № 850. 3) — соба́чий. Волкъ. Як собаки гавкають! Чи не пробірається до овець собачий дядько? О. 1861. V. 71. 4) Дя́дька накла́сти. Перепутать основу во время снованія. А я слухаю, що вона балака, та й наклала дядька. Оксана в мене сьогодні снувала, так аж двох дядьків наклала. Одного ж я змотала, а другий зостався. За дядьків ткачі лають, як направляють полотно. Черниг. у. Ум. Дя́дечко. Охріме дядечку! будь ласкав схаменись! Хата, 54. Що ж мені, дядечку, по тіх грошах? МВ. I. 107.

Дя́дьо, дя, м. 1) Дядя (дѣтск.). О. 1862. IX. 119. 2) Отецъ. Желех.

Дя́дьчин, на, не = Дядьків.

Дядю́сь, ся́, м. Ум. отъ дядя.

Дя́дюшка, ки, м. = Дядько. До Дмитра дівка хитра, а по Дмитрі то стріне собаку та й питає: „дядюшка, чи ви не з сватами?“ Ном. № 497.

Дя́дя, ді, м. Дядя. Бігла теличка та з березничка та до дяді в двір. „Дай, дядю, пиріг!“ Чуб. III. 479. Зробив дядя, на себе глядя. Ном. № 10429.

Дяк, ка́, м. Дьячокъ. Прийшли попи — почитали, прийшли дяки — поспівали. Чуб. III. 442. Притаїлись попи й дяки, що панству служили і по панській неписьменну голоту дурили. К. Досв. 212. Ум. Дя́ченько. Ой мандрували два дяченьки з микільської школи. О. 1861. XI. Ніс. 9.

Дя́ка, ки, ж. 1) Благодарность. Не сподівайся дяки від приблудної псяки. Ном. № 4604. Дя́ку віддава́ти. Приносить благодарность, благодарить. Пішов.... Богу дяку оддавати, що жив у ворога зоставсь. Мкр. Г. 23. 2) Охота, желаніе. Як маш дяку, то зроб. Вх. Лем. 413.

Дякі́в, ко́ва, ве. Принадлежащій дьячку, дьячковскій. Оттак чини, як я чиню: люби дочку аби чию, хоч попову, хоч дякову, хоч хорошу мужикову. Нп.

Дякі́вна, ни, ж. Дочь дьячка. Ном. № 7079.

Дякі́внин, на, не. Принадлежащій дочери дьячка.

Дякі́вня, ні, ж. Домъ дьячка. Угор.

Дякі́вство, ва, с. 1) Должность дьячка. 2) Соб. Дьячки. Наїхало до попа того дяківства та попівства повен двір. Рк. Левиц.

Дякі́вський, а, е. Свойственный дьячку. Не кидавсь дяківської натури. Кв. II. 213.

Дя́кон, на, м. Діаконъ. Морд. (Млр. л. сб. 124).

Дяконе́нків, кова, ве. Принадлежащій сыну діакона.

Дяконенкі́вна, ни, ж. Внучка діакона.

Дяконе́нко, ка, м. Сынъ діакона.

Дяконе́нченко, ка, м. Внукъ діакона.

Дяконе́нчиха, хи, ж. Жена сына діакона.

Дякони́ха, хи, ж. Жена діакона.

Дякони́шин, на, не. Принадлежащій женѣ діакона.

Дя́конів, нова, ве. Принадлежащій діакону.

Дяконі́вна, ни, ж. Дочь діакона.

Дяконі́внин, на, не. Принадлежащій дочери діакона.

Дяконува́ти, ну́ю, єш, гл. Діаконствовать.

Дяконча́, ча́ти, с. Ребенокъ діакона. Ум. Дяконча́тко, дяконча́точко.

Дя́кування, ня, с. Благодареніе, благодарность. Яке частування, таке дякування. Ном. № 7121.

Дякува́ння, ня, с. Пребываніе дьячкомъ.

Дя́кувати, кую, єш, гл. Благодарить. Дякує красно. АД. I. 16. Дякую тобі, мати, да що ти породила, тілько не дякую, що не оженила. Чуб. Чого сидиш, Марусенько, чом не дякуєш батеньку? Мет. 225. Ой не дякуй мені, брате. К. Досв. 84. Дя́кувати Господе́ві. Благодаря Бога.

Дякува́ти, ку́ю, єш, гл. Быть дьячкомъ. При понірській церкві щось довго і дякував. О. 1861. X. 30.

Дя́тел, тла, м. Дятелъ. Чорт би дятла знав, як би не його ніс. Чуб. I. 250.

Дя́тини, тин, ж. мн., также ум. дятинки́. Обычай: на третій день Христова Воскресенія, послѣ обѣдни раздавать бѣд-