чим приказанням, щоб було гризище, кісілище і бухан хліба. Рудч. Ск. II. 86.
Дозволя́ти, ля́ю, єш, сов. в. дозво́лити, лю, лиш, гл. Позволять, позволить, дозволять, дозволить, разрѣшать, разрѣшить. Не дозволяв говорити бісам. Єв. Мр. I. 34. Не дозволю кров людськую марне розливати. К. Досв. 218.
Дозе́мний, а, е. Длиной до земли. Борода, коси та доземна одежина вже свідчили, що не проста людина йде, а батюшка. Св. Л. 10.
Дозира́ти, ра́ю, єш, сов. в. дозріти (дізріти), рю́, ри́ш, гл. 1) = Доглядати, доглянути. Вх. Лем. 410. Не будеш діток моїх дозирати. Мет. 351. Треба пильно тих лукавих ходів дозирати. К. Досв. 201. 2) Видѣть, увидѣть. Вх. Уг. 236.
Дозира́тися, ра́юся, єшся, гл. = Доглядатися. Г. Барв. 523. Набере та й несе: хто там хиба дозирається. Лебедин. у. Ти до моєї пелени не дозирайся. Черниг. г.
Дозімува́ти, му́ю, єш, гл. 1) Дозимовать, дожить зиму. 2) Докормить до конца зимы скотъ. Шкапина здихає і нічим дозімувати, — позичте хоч в'язку сіна. Грин. II. 208.
Дозі́р, зо́ру, м. Досмотръ, присмотръ, надзоръ. Стор. МПр. 70.
Дозі́рній, я, є. Бывающій до зари, ранній. Я вмивала своє личко раннєю дозірньою росою. Левиц. I. 37.
Дознава́ння, ня, с. 1) Узнаваніе, развѣдываніе. 2) Испытаніе, изслѣдованіе.
Дознава́ти, наю́, є́ш, сов. в. дозна́ти, на́ю, єш, гл. 1) Узнавать, узнать, разузнавать, разузнать. Треба піти до кузні дознати, чи віз уже готовий. Зміев. у. Ніхто не може дознати Божої тайни. Чуб. III. 366. Ой коли б же я дознала свою гірку долю, не пішла б же я і заміж, не пішла б ніколи. Мет. 307. Да́ти му́дрости дозна́ти. Исполнить мудростью. Святого Бога просить-хвалить, щоб дав їм мудрости дознати, — гетьмана доброго обрати. Шевч. 234. 2) Узнавать, узнать, испытывать, испытать, извѣдывать, извѣдать. Дознавали наші предки тяжкої наруги. К. Досв. 16. Ми родимось турботи дознавати. К. Іов. 11. Під час пригоди дознати приятеля. Ном. стр. 289. № 9528. См. Дізнава́ти.
Дознава́тися, наю́ся, є́шся, сов. в. дозна́тися, на́юся, єшся, гл. Узнавать, узнать. Ледве лихо дозналося, де люде живуть. Ном. № 2009. Думав, що вона його любить так, як він її. А далі й дознавсь, що вже щось непереливки з жінкою. Рудч. Ск. I. 172. См. Дізнаватися.
Дозоли́ти. См. Дозоляти.
Дозолоти́ти. См. Дозолочувати.
Дозоло́чувати, чую, єш, сов. в. дозолоти́ти, чу́, тиш, гл. Оканчивать, окончить позолоту. На дворі просо молотят, а в хаті косу золотят; на дворі домолочуют, а в хаті дозолочуют. Грин. III. 509.
Дозоля́ти, ля́ю, єш, сов. в. дозоли́ти, лю́, лиш, гл. Допекать, допечь кому нибудь. Хиба я не знаю, як їм (вівцям) оцей дощ дозоля? Мир. ХРВ. 51.
Дозо́рець, рця, м. Наблюдатель, надсмотрщикъ, дядька.
Дозо́рний, а, е. Наблюдающій, надсматривающій.
Дозо́рця, ці, м. = Дозорець.
Дозріва́ти, ва́ю, єш, гл. Видѣть, узрѣвать. І сонця правди дозрівать в німецькі землі, у чужиї претеся знову. Шевч. 211.
Доїда́ти, да́ю, єш, сов. в. дої́сти, ї́м, їси́, ї́сть, їмо́, їсте́, їдя́ть, гл. 1) Доѣдать, доѣсть. 2) Ѣсть въ достаточномъ количествѣ, насыщаться. Чого ізмарніло твоє личенько? Чи не допивала, чи не доїдала? Чуб. V. 928. Як не доїси, то й святого продаси. Ном. № 9803. На́ ж тобі, милий, вечеру з обідом, не доїси стравою, то намагай хлібом. Чуб. III. 127. 3) Наскучать, наскучить, досаждать, досадить. Ну та й доїда клята корова, що все втікає. Каменец. у. Мені найбільше доїдає Рутульський Турн, собачий син. Котл. Ен. Чи я тобі, матінко, доїла, що я в твоїй світлонці сиділа. Свад. п. Также и безлично. Виведь мене од батенька: вже мені у батенька доїло. Свад. п.
Дої́дливий, а, е. Докучливый, надоѣдливый. Слухати доїдливих річей. Мир. Пов. II. 53.
Дої́жний, а, е. Сытный.
Дої́жно, нар. Сытно, достаточно ѣды. Чи доїжно, чи доліжно тобі? Ном. № 10387.
Доїзджа́ти, джа́ю, єш, гл. = Доїздити. 1) Ой став коник приставати, до дівчини доїжджати. Нп. 2) Пан-отець у нас доїжджає, а живе на парафії вдовиця. Св. Л. 193.
