выкорчевать. Гляди, щоб ти мені вирубав, викичував, зорав, пшениці насіяв. Рудч. Ск. II. 120.
Ви́кишкати, каю, єш, гл. Выгнать, прогнать (отъ киш!). Упросились злидні на три дні, та чорт їх і довіку викишкає. Ном. № 1538.
Ви́кінчити. См. Викінчувати.
Викі́нчувати, чую, єш, сов. в. ви́кінчити, чу, чиш, гл. Оканчивать, окончить, закончить. Викінчити роботу. Вх. Уг. 230.
Ви́клад, ду, м. 1) Изложеніе. 2) Испражненіе. А ні ладу, а ні складу, іззіж собачого викладу. Ном. № 13066.
Ви́кладаний, а, е. О воротникѣ шубы: отложной. Гол. Од. 18.
Виклада́ння, ня, с. 1) Выкладываніе. 2) Инкрустаціи изъ дерева, рога или кости. Шух. I. 306. См. Викладати 2. 3) Раскладываніе. 4) Изложеніе.
Виклада́ти, даю, єш, сов. в. ви́класти, ду, деш, гл. 1) Выкладывать, выложить. Як позичає, то всі боги викладає. Ном. № 10629. 2) Въ художественныхъ гуцульскихъ работахъ: дѣлать инкрустаціи изъ дерева, рога или кости. Шух. I. 309. 3) Только сов. в. Положить убитыми многихъ, убить многихъ. Виклав ляшків, виклав панків у чотирі лави. Нп. 4) Раскладывать, разложить. Сидить мила в загороді, карти викладає. Гол. III. 430. 5) Излагать, изложить. От я й викладаю все теє небозі. МВ. II. 21. 6) Сочинять, составлять. Не хапайсь пісні співать — повагом! бо не ти її виклав. Ном. № 9650. 7) Испражнять, испражнить. А ні ладу, а ні складу, іззіж те, що я викладу. Ном. № 13066. 8) = Валашити, вивалашати. 9) Смі́шки си (собі) з ко́го виклада́ти. Трунить, смѣяться надъ кѣмъ, подтрунивать. Вх. Лем. 397.
Викла́дний, а, е. Понятный, ясный (о языкѣ). Вх. Лем. 397.
Викла́дування, ня, с. = Викладання.
Викла́дувати, дую, єш, гл. = Виклада́ти.
Ви́кладчастий и ви́кладчатий, а, е. Отложной. Викладчатий комір (у сорочці). Левиц. Пов. 181. См. Викладаний.
Ви́класти. См. Викладати.
Ви́клеїти. См. Виклеювати.
Ви́клесуватися, суюся, єшся, гл. Развиться, возмужать. Иноді малим і не хороше, а потім, як виклесується, до такий тобі стане парубок або дівка. Черниг.
Викле́ювати, кле́юю, єш, сов. в. ви́клеїти, клею, їш, гл. Выклеивать, выклеить.
Ви́клик, ка, м. 1) Вызовъ. 2) Крикъ, восклицаніе. Виклик, вигук роскотився, і полетів турчин легкими кіньми на козаків. МВ. III. 56.
Виклика́ння, ня, с. Вызываніе.
Виклика́ти, ка́ю, єш, сов. в. ви́кликати, чу, чеш, гл. Вызывать, вызвать. Листи читали, козаків у поход викликали. Макс. Виклич мені дівча з хати. Мет. 19.
Виклина́ти, на́ю, єш, гл. Проклинать. Желех.
Ви́клисувати, сую, єш, гл. Выглянсировать (у сапожниковъ).
Ви́кличка, ки, ж. Оглашеніе о бракѣ. Тепер без трьох викличок і не вінчають. Черниг. у.
Ви́клопотати, чу, чеш, гл. Выхлопотать.
Викльо́вувати, вую, єш, сов. в. ви́клювати, клюю, єш, гл. Выклевывать, выклевать. Клюнув бабу в око, та виклював око. Рудч. Ск. I. 38.
Ви́клюнути, ну, неш, гл. = Виклювати.
Ви́кобзати и ви́ковзати, заю, єш, гл. Скользя по льду, продѣлать дорожку. Аф. 330.
Ви́ков, ву, м. Выковка.
Ви́коверзувати, зую, єш, гл. Продѣлать что интригами. Сам сатана не вигадає, іскушаючи праведників, що виковерзують ті єзуїти. Стор. М. Пр. 69.
Ви́ковтати, таю, єш, гл. Выдолбить, выклевать (углубленіе). Вх. Лем. 398.
Вико́вувати, вую, єш, сов. в. ви́кувати, кую, єш, гл. Выковывать, выковать. З того заліза він викував плуга. Грин. II. 73. Чого Бог не дасть, того і коваль не викує. Ном. № 4284. 2) Кричать, прокричать (о кукушкѣ). Що викувала вже зозуля, — проживай, а більше — шкода, що й бажаєш. Г. Арт. (О. 1861. III. 112).
Вико́вуватися, вуюся, єшся, сов. в. ви́куватися, куюся, єшся, гл. Выковываться, выковаться. Аф. 330.
Ви́колоти. См. Виколювати.
Ви́колупати, ви́колупнути. См. Виколупувати.
Виколу́пувати, пую, єш, сов. в. ви́колупати, паю, єш, ви́колупнути, ну, неш, гл. Выковыривать, выковырять. Хоч із-за нігтя виколупни, та дай. Ном. № 2691.
