Біди́ти, джу́, диш, гл. Бѣдствовать. Гн. II. 188. Дрібні діти мати та отак бідити.... а Господи милосердний! Камен. у. Бідив дід, як баба жива була, та й тепереньки біди́ть. Каменец. у. Нарід дуже з голоду бідив. Гн. II. 189.
Бі́дка, ки, ж. 1) Ум. отъ біда. 2) Телѣжка о двухъ колесахъ. Запріг бідку. Грин. II. 331.
Бі́дкання, ня, с. 1) Бѣдствованіе. Як побачиш мою муку, моє бідкання щоденне. К. Псал. 69. Як де заведуться злидні, то отам не переводиться бідкання, аж поки злидні сами не перейдуть куди инде. Чуб. II. 398. 2) Жалобы на судьбу, гореванье. Хведор узявся обома руками за голову і замість бідкання дрібно і весело зареготався. Левиц. I. 179. Чи чує він наше бідкання за ним, чи баче наші сльози? Мир. Пов. I. 123.
Бі́дкатися, каюся, єшся, гл. 1) Бѣдствовать, горевать. Нехай, коли досі бідкались, нехай до старості у роскоші поживе. Кв. Бідкається тепер з волами в таку лиху годину. Черк. у. Клопочуся, бідкаюся з ночі до ночі, ніколи гаразд і діточками втішатись. МВ. II. 7. Ніколи чужим лихом бідкатись. МВ. I. 47. 2) — чим. Нуждаться въ чемъ. Козаки бідкаються пасовищами. К. Бай. 41. 3) Жаловаться на судьбу. Чого вони все бідкаються? хиба вже справді їм так погано? Полт. Ой, лихо з вами та й годі! бідкалась пані Макуха, важко зітхаючи. Левиц. Пов. 171.
Бідко, ка, м. Пт. Accentor alpinus. Вх. Уг. 227.
Бідкува́ти, ку́ю, єш, гл. Печаловаться о комъ, о чемъ. А той щедрий та роскішний все храми мурує, та отечество так любить, так за ним бідкує. Шевч. II. 12. Ой не плач же, любко люба, та не бідкуй, бідко. Шух. I. 199.
Бідкува́тися, ку́юся, єшся, гл. = Бідкатися. А я так бідкуюся — чи вже вони поїхали, чи й досі ні. Пирят. у.
Бі́дний, а, е. 1) Бѣдный, неимущій. Роди, Боже, на всякого долю — бідного і багатого. Чуб. III. 229. 2) Несчастливый, горемычный, бѣдный. Бідна моя головонька, доленька несчасна. Мет. Помер отець-ненька — я журюся: до кого ж я, бідна, пригорнуся? Чуб. V. 50. Ум. Бідненький, біднесенький. Жив тоді бідненький чоловік із жінкою. Грин. I. 71.
Бідник, ка, м. = Бідак. Вх. Уг. 227.
Бідни́ти, ню́, ни́ш, гл. Дѣлать бѣднымъ. Біднили нас постоями. К. Досв. 115.
Біднитися, нюся, нишся, гл. Прикидываться бѣднымъ. Та вони зовсім не такі! вони тільки бідняться, а в їх грошей до чорта! Полт.
Бі́дниця, ці, ж. 1) Бѣдная, бѣдствующая, бѣдняжка, несчастная. Шейк. 2) Пустячная вещь? малое количество? ничтожество? Устану я у п'ятницю, помотаю сю бідницю: сюди, туди помахнула та нічого не вмотнула. Грин. III. 494. Із ми́шачу бідни́цю. Очень мало. Ном. № 7696.
Біднівство́, ва́, с. Бѣдная семья, бѣдное хозяйство. З біднівства (приймак) пристав. Фр. Пр. 55.
Бідні́йшати, шаю, єш, гл. Бѣднѣть, дѣлаться бѣднѣе, приходить въ нищету. Землі менчає і люде біднійшають, бо ні з чого потягти. Черниг.
Бідні́сінький, а, е. Совершенно бѣдный.
Бі́дність, ности, ж. Бѣдность, убожество, нищета.
Бідні́ти, ні́ю, єш, гл. = Біднійшати.
Бідні́шати, шаю, єш, гл. = Біднійшати.
Бі́дно, нар. Бѣдно, убого. Ум. Бідненько, біднесенько. Жив чоловік бідненько. Грин. II. 163.
Бідно́та, ти, ж. 1) Бѣдность, убожество. 2) соб. Бѣдные люди, бѣдняки. Там живе усе така біднота, що страх і дивиться.
Бідночі́я, чії, ж. = Біднота. Желех.
Бідня́, ня́ти, с. Бѣдняжка. Там онде блудить сплакана дитина, без тата, мами бідна сиротина: нічо не їло, душечка му мліє, і хоче в хату бідня повернути. Федьк. I. 21. А я тебе, любко, любю, за ручку поведу. Веду біднє за рученьку, біднє не веде сі. Шух. I. 202. Іде біднє в полонинку. Шух. I. 201. Біднята. Бѣдные люди. Вх. Уг. 227.
Бідня́га, ги об. Бѣдняга. Пропав на вік сей Маг, бідняга, порхне душа на другий бік. Котл. Ен. Ум. Бідняжка, бідняжечка. Боровсь з своїм, сердега, горем, слізми, бідняжка, обливавсь. Котл. Ен.
Бідня́к, ка́, м. Бѣднякъ, неимущій че-
