собак по вулиці дражнить та штани даром дерти. Зимою, як, бувало, замети, одіне, кожушок підвяже… У нас такий кожушок що всі в ньому переходили до школи, за руку й веде. Де позаметено, на руках перенесе, приведе в школу, роздіне, нагріє, піде, учителю нагомонить повну хату. „Коли-б я стільки знала, — казала вчителю, — як ви знаєте, то мої діти досі-б на зорях читали-б. Біда тільки, що неграмотна“. А проте: і „птичку божію“, і „мужичка“, і багато байок уже з нашого голоса повиучувала. Священу історію знає краще мене. Бувало, сидить котре…
Горпина. Заждіть, ви ще довго думаєте говорить?
Кость. Зараз, зараз… зубрить якогось вірша, а вона піч топить, прислухається: отже й не так. Там треба казать отак і отак — виправляє. Бідкається, що аритметики та геометрії не знає, коли-б каже, хоч трішки я була грамотна, я зараз-би перейняла, я хоч і не знаю, але бачу, що воно легко. Мене, як були вигнали із школи, то тільки через неї я знов пішов туди. А то був надумав в ковалі йти.
Настя. А за віщо вас виганяли зі школи?
Кость (сідає). Ех, це довго розказувать буде. На вечерні, в олтарі, випив був вина з пляшку, ну, директор і сказав мені: (Говорить картаво). „Иди, юноша, на все четире — в моем винограднике нет места плевелам“. Ну, й пішов. Дорогою привабні собі плани розписую: поступлю в ковалі, куплю мальований кисет для махорки, гармонію куплю. Поки дійшов
